Вона явно ходила на двох ногах, i на кожнiй мала по чотири пальцi.
- Ходiмте по слiдах! Не виключено, що їх лишила якась вища iстота, можливо, мислячий мешканець Кварти.
Вона одразу ж подалась у похмурий пралiс. За нею - Северсон.
- Куди ви? - затримав їх Навратiл. - Для подорожi в джунглi треба озброїтись, з голими руками вирушати туди не можна. Крiм того, всiм iти не варто, треба комусь подбати про "Стрiлу"... До того ж Алена повинна дослiдити тутешню рослиннiсть. Не забувайте, що нам треба якнайшвидше знайти будь-якi джерела харчування.
- Я виявила цi слiди, а тепер повинна братись до ботанiки?! обурилась Алена. - До того ж мої апарати лежать десь у пiску... Признайтесь: ви просто боїтесь за мене?
Навратiл знизав плечима:
- Ходiмо краще готуватись до майбутньої розвiдки. Йдеться не тiльки про слiди. Я не дуже вiрю у ваших квартян... - Перед лiтаком Навратiл зупинився i здивовано пiдвiв густi брови. - Ви йшли останнiм, Краус? То було не дуже обачно - лишати дверi лiтака вiдчиненими.
- Я справдi йшов останнiм... - збентежено вiдповiв Краус. - Але дверi я зачинив, пам'ятаю твердо. Може, вiтер...
- Вiтер? - перепитав академiк. - Але ж зараз повний штиль!
Краус швидко забiг до лiтака.
- Погляньте, тут хтось був! - показав вiн на розкиданi по пiдлозi чашки, якi пiсля снiданку лишились на столi. - Мабуть, сюди проникла якась тварина, бо мисляче створiння їх просто забрало б... Але постривайте: одна, двi, три...
- Чотири! - охнула Алена. - Двох не вистачає! Так, двi чашки зникли, i знайти їх не вдалось.
- Може, справдi квартяни? - неначе сам себе запитав Навратiл. Вiн вийшов з лiтака, пильно роздивився навколо. - Еге, друзi, та тут слiди! Такi самi, як i отi, в джунглях!.. - академiк пройшов кiлька крокiв i знизав плечима. - А ось тут вони зникають, - так, нiби загадкова iстота випарувалась у повiтря...
Це здавалось неймовiрним, але кожен мiг переконатись на власнi очi: слiди зникали там, де вони мусили бути найвиднiшими.
- Що ж це за iстоти? Може, вони для нас небезпечнi? - мiркував уголос Краус. - Чи мають вони зброю?
Груберу, який понад вiсiм рокiв тiшив себе думкою про зустрiч з квартянами - "майбутнiми рабами",- стало страшно.
- Може, нам з Краусом слiд одразу ж узятись за ремонт лiтака? звернувся вiн до Навратiла. - А ви тим часом оглянете околицi. Не виключено, що незнайомi iстоти мають житло десь недалеко вiд нас.
- Це слушно, - погодився Навратiл. - Ми вирушимо в дорогу негайно.
Крiм механiчних пилок та найнеобхiднiших приладiв, вирiшили взяти й зброю - звiсно, про найгiрший випадок. Слiд було уникати будь-яких конфлiктiв, берегти природу й життя незнайомих тварин та iстот.
Що глибше просувалась у джунглi невеличка експедицiя, то важчою ставала дорога. Слiди загадкового створiння незабаром загубились у хащах.
- В цьому напрямку ми далеко не проберемось, - сказав Северсон, що йшов перший. - До того ж ми не натрапили досi нi на одну рiч, яка свiдчила б про будь-яку цивiлiзацiю. Тут немає навiть протоптаних стежок. Мабуть, краще повернутись до моря й вирушити в глиб континенту рiчкою, яку ми бачили недалеко звiдси.
- Вiрно, - погодилась Алена. - Понад рiчкою можна швидше виявити яке-небудь селище.
Групка звернула праворуч, продовжуючи продиратись крiзь плетиво лiан. Хащi були такими густими, що довелося ввiмкнути кишеньковi лiхтарики. їхнє свiтло в кiлькох мiсцях потривожило дивних дрiбних птахiв. Трiпотливим льотом вони втiкали вiд небажаних гостей у крони дерев. Поки що це були єдинi живi створiння, з якими зiткнулась експедицiя.
Години через двi, подолавши хiба метрiв триста, вченi несподiвано вибрались на узлiсся. Вони стали на березi рiчки, про яку згадував Северсон, i з захопленням дивились на чуднi рослини, що коливались над гладiнню води.
- Таких прекрасних i таких величезних квiтiв я ще нiколи не бачила! вигукнула Алена.
- Хочеш, нарву тобi букет? - запропонував Северсон Вiн схопився за найближчу рослину, але вона, як гумова, вигнулась у нього пiд рукою. Велика квiтка опустилась майже до землi i одразу ж знову пiднялась.
- Надзвичайно! - здивувався Мадараш. - Скидається на те, що вона плаває в повiтрi.
- Мабуть, вона легша за нього, - мiркувала Алена. - Зараз ми перевiримо, чи так це?
Дiвчина витягла з сумки механiчну пилку i перерiзала стовбур на рiвнi своєї голови. Велика квiтка легенько затремтiла i, як повiтряна куля, повiльно попливла догори.
- Неймовiрно! - вигукнув Северсон. - Я почуваю себе, як увi снi.
Вiдрiзавши шматок стовбура, Алена уважно розглядала його крiзь збiльшувальне скло.
- Таємницю вiдкрито! Такий букет можеш менi вiльно нарвати, Лайфе! Його буде легко нести, бо клiтини цiєї рослини наповненi якимсь легким газом.
- Лишiть поки що цей букет, нарвете, коли повертатиметесь, голубчики! - зауважив Навратiл. - Незабаром нам, мабуть, будуть потрiбнi вiльнi руки. Сюрпризами тут хоч греблю гати.
Як i запропонував Северсон, далi вирiшили продовжувати подорож рiчкою. Мадараш видобув з рюкзака гумовий човен i наповнив його киснем з балона скафандра. Северсон дбайливо поскладав речi членiв експедицiї.
- Мене вражає, що рiчка тече не праворуч, в напрямку моря, а в зворотному напрямку, - сказав Навратiл, коли човен вiдплив уже досить далеко.
- Мабуть, в цих мiсцях вона робить крутий поворот, - припустив Северсон.
Пливли повiльно: гребти проти течiї було важко, а до того ж їм хотiлося краще розглянути пралiс обабiч рiчки. Береги її в багатьох мiсцях були зовсiм не прохiднi; над водою схилялись могутнi, химерно покрученi дерева з великим товстим листям. На превелике їх здивування, рiчка текла увесь час рiвно, без будь-яких закутiв.
- Чи не зрадила мене здатнiсть орiєнтуватись? - крутив головою Мадараш. - Ми увесь час пливемо проти течiї i в напрямку моря.
- Нi, до моря не доберемось, - показав перед собою Навратiл. - Рiчка, звiсно, повертає. Б'юсь об заклад, що за отим он вигином ми повернемось на сто вiсiмдесят градусiв та й попрямуємо в глиб континенту.
Коли б академiк справдi побився об заклад, вiн неодмiнно програв би. За поворотом джунглi розступились, перед здивованими мандрiвниками з'явилось море.
- От так штука! - вигукнув Северсон. - Виявляється, рiчка не впадає в море, а витiкає з нього!.. Ну, що ж, таємниця розгадана.
- Не розгадана, а тiльки виявлена. Але нам, я гадаю, ця квартянська особливiсть нiяк не перешкоджатиме, за течiєю буде плисти легше, - правда, друзi? - весело сказав Навратiл, беручись за весла. - Отже - вгору, а власне, вниз, в глиб континенту!
Вiдтепер мандрiвники попливли значно швидше.
Рiчка незабаром покинула прибережну рiвнину i потекла долиною помiж скелястих схилiв. Ще кiлька кiлометрiв її облямовували джунглi; вони все рiдшали i, нарештi, зникли зовсiм.
Мiсцевiсть тут була пустельна, мертва. Тiльки де-не-де понад рiчкою височiли яскраво-зеленi рослини, схожi на очерет. То тут, то там в рiчку водоспадами котились з гiр бурхливi струмки.
- Навряд чи зустрiнемо ми тут квартянське селище! - сказав Северсон з сумнiвом.
- То давайте видеремось на оту он гору, - запропонувала Алена. Можливо, побачимо щось цiкаве, а може, виявиться вигiдна мiсцина для нашого майбутнього житла.
Пропозицiю Свозилової схвалили. Мандрiвники пристали до берега, човен склали в рюкзак i продовжували подорож пiшки.
Пiдйом на гору був важкий. її схили, вкритi численними трiщинами й канавами, всiянi камiнням найрiзноманiтнiшої величини й форми, були голi й крутi.
- Наскiльки зручнiше було б дослiджувати Кварту з нашого вертольота! зiтхнув Северсон, коли мандрiвники зупинились, щоб трохи перепочити.
Рiчка вже лежала глибоко пiд ними. Ще кiлька кiлометрiв вона текла рiвно, а на обрiї зникала за крутим поворотом. На протилежному березi, трошки вiддалiк, проти неба вимальовувався високий конус. З його вершини виходила пара.
- Неприємний сусiда! - зауважив Навратiл. - Будемо сподiватись, що вулкан перебуває в станi спокою... Ну, рушаймо далi!
Все вище й вище - крок за кроком крутим схилом. I ось, нарештi, пiдйом скiнчився. Вченi опинились на плоскогiр'ї.
- Яка краса! - захоплено вигукнув Мадараш. Весь край було вкрито зеленим килимом, перетканим барвистими цяточками квiток. Чагарник на передньому планi поступово переходив у густий пралiс. А за ним рiвнину замикали прямовиснi гори.
- Менi здається, нiби я несподiвано сiла до накритого столу! торжествувала Алена.
- Гарне порiвняння! - погодився Северсон. - Цю рiвнину нанесемо на нашi карти пiд назвою "Накритий стiл", - що ви на це скажете, друзi?
Поки мандрiвники милувалися чудесним краєвидом, позаду, над горами, зiйшло ще одне сонце. Велике зелене листя дерев i кущiв у його сяйвi перетворилось на щире золото.
- Край справдi чудесний! - сказав Навратiл.
***
Допомiжний лiтак "Ластiвка" повернувся з розвiдки. Вiн облiтав Кварту, щоб знову приєднатись до материнського корабля. Всi члени екiпажу уважно вивчали незнайому планету.
- Коли б я мiг на хвильку забути, що ми вiсiм рокiв летiли Всесвiтом, нiхто не переконав би мене, що пiд нами - не наша Земля. Погляньте: моря i континенти, смуги хмар... - радiв академiк Ватсон, який управляв лiтаком.
Перед "Ластiвкою" далеко на темному тлi неба з'явилась слiпуча цятка залитий променями сонць велетенський космiчний корабель. Цятка швидко виростала, перетворювалась на пляму. Все ближче i ближче.
- Щось трапилось! - стривожено вигукнула Молодiнова. - Погляньте-но на задню частину "Променя"!.. Пробито величезний отвiр... Розтрощено "Чайку" й "Сокола"!.. Поспiшаймо, можливо, ми ще встигнемо їх врятувати!
- В кабiнi управлiння свiтиться!
- Живi! - вигукнув Ватсон. - Я бачу Цагена, Вроцлавського i Чан-су!
Тiльки-но "Ластiвка" пришвартувалась до "Променя", як вiдчинилися головнi дверi. З них виплив одягнений у скафандр Чан-су.
- Дуже радий, що ми знову разом, друзi, - сказав вiн. - На нас чекає важка боротьба за життя. Допомоги з Землi не можна чекати ранiше як через тринадцять рокiв: адже тiльки звiстка про катастрофу долетить туди через чотири роки. Не менш року триватиме побудова нового мiжзоряного корабля, та вiсiм рокiв подорожi сюди...
Екiпаж "Ластiвки" був приголомшений лихом, що звалилось не знати звiдки. Тепер уже всi разом оглянули пошкодження i зiбрались в примiщеннi клубу.
- Неушкодженi реактори треба якнайшвидше переправити на Кварту i вiдбудувати там атомну електростанцiю, - сказала пiсля довгої паузи Молодiнова. - Без атомної енергiї ми нiчого не зможемо зробити
- Я - Навратiл! Викликаємо "Промiнь"! - почулося раптом з динамiка приймача.
- Я - Чан-су. Слухаємо.
- Бiля рiчки, яку ми назвали рiка Надiя, знайшли зручне мiсце для будiвництва тимчасового житла. За даними попередньої розвiдки небезпечних тварин та комах немає. Повiтря - без отруйних випарiв. Все плоскогiр'я захищено вiд вiтрiв високою кам'яною стiною. В скелях є розгалужений печерний лабiринт, що нас дуже втiшило. Це буде чудесний захисток вiд бурi й поганої погоди, а також зручнi сховища-склади. Водночас цi печери полегшать нам геологiчну розвiдку нижчих шарiв грунту.
Роздiл V
Неприємна
зустрiч
- Працює як годинник! - спокiйно сказав Краус i вимкнув двигун "Стрiли". - Це була таки каторжна робота, але ми з нею впорались. Мабуть, скоро почне розвиднятись. Не завадило б трохи поспати, що ти на це скажеш?
- Не заперечую, - озвався Грубер. - Треба тiльки добре замкнутись. Отим загадковим чотирипалим, якi вкрали в нас чашки, може хтозна-що спасти на думку. Добре, хоч стiнки лiтака броньованi.
Вони ще з хвилину розмовляли про незнайомих iстот, а потiм поснули.
Першим прокинувся Грубер. Вiн хруснув суглобами, сiв. Його дуже здивувало те, що в кабiнi лiтака темно.
"Невже я проспав аж до вечора?" - подумав вiн i, глянувши у вiкно, ахнув з подиву.
До лiтака прихилився величезний лист з товстим мiцелiєм. За цим - ще один i ще. Все довкола було так щiльно заповнене лускатими стовбурами, паростками та листям, що неба зовсiм не було видно.
- Вставай, вставай! - Грубер почав торсати свого товариша. - Хтось перенiс нашу "Стрiлу" в чагарник!
- Що?.. Що таке?.. - загорлав спросоння Краус. - Що за дурницi ти плетеш? - вiн схопив пiстолет i пiдскочив до вiкна. - Овва!.. Негайно треба подивитись, чи не сталося чого з лiтаком!
Вiн пiдбiг до дверей, вiдiмкнув. Але знадвору їх щось тримало. Тiльки при дуже сильному натиску вони трошки вiдчинились. Краус ледве просунув голову назовнi.
- Дверi пiдпирає товста гiлка... Як ми могли потрапити в цi хащi - не розумiю!
- Замкнись! Можливо, для нас тут приготували якусь пастку, - крикнув Грубер i пiдбiг до радiостанцiї. - Я негайно покличу на допомогу Навратiла.
Одчайдушний заклик Грубера зразу зiпсував приємний настрiй розвiдувальнiй групi, яка вже вирушила назад до рiчки пiсля огляду плоскогiр'я.
- "Стрiла" важить кiлька десяткiв тонн, адже це не iграшка! - похмуро сказав Мадараш.
- Таку iграшку може зрушити з мiсця хiба тiльки велетень, - додала пригнiчена Свозилова. - Я так тiшила себе думкою про майбутню зустрiч з мислячими створiннями, а тепер треба боятися, що нас ненароком розчавлять...
Северсону хотiлося пiдбадьорити Алену, але вiн марно шукав заспокiйлих слiв.
Подорож проти течiї рiки була значно важчою.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28