- Тiкаймо, доки нiхто не зайшов! - запропонувала Алена, як тiльки змогла сяк-так стати на ноги.
Що далi, то швидше iшли ми лабiринтом печер i тунелiв, потiм побiгли. Пiдземнi примiщення були безлюднi.
- Мабуть, усi вирушили в якусь експедицiю... - догадувалась Алена. Поспiшаймо, поки не повернулись.
Нарештi ми потрапили до широкого коридора, який змiївся через усi печери. Я вже радiв, гадаючи, що це й є головний вихiд з лабiринта, коли це перед нами почувся стукiт. Ми сповiльнили кроки i з хвилину прислухались. Потiм, наблизившись до повороту, зазирнули за рiг. Коридор вiв до величезного кам'яного храму.
- Повернiмось, - прошепотiв я. Алена не погодилась:
- До в'язницi повертатись не будемо. Може, вдасться знайти якийсь iнший хiд.
Ми зайшли до храму та й стали мов укопанi.
Бiля однiєї стiнки працювали квартянськi скульптори й художники, а на протилежнiй вже сяяли новi барельєфи й настiннi картини.
Художники працювали з таким запалом, що навiть не помiтили нас... Погляньте уважнiше на їхнi твори, друзi! Безперечно, ви будете так само здивованi, як i ми, - посмiхнувся Северсон.
На проекцiйному полотнi з'явився великий, розкiшний рельєф.
- Наша "Стрiла"! - вигукнула Молодiнова. - Поруч неї три фiгури... Хто ж це може бути?
- Потерпiть, зараз iтиме крупний план.
- Навратiл...
- Фратев...
- Молодiнова... - пролунало майже в один голос.
- Саме так, - погодився Северсон. - I хоч вашi профiлi, друзi, трохи спотворенi, ми також впiзнали вас з першого погляду.
На наступному знiмку був рельєф з загадковим Селищем Невидимих. На подвiр'ї селища було зображено багато фiгур у скафандрах.
- Це надзвичайно! - захоплювався Фратев. - Хай я в цю ж хвилину перетворюсь на антиречовину, якщо це не справжнiй промисловий центр!
- Дiлком можливо, - погодився Навратiл. - Однак що означають отi величезнi спiралi на пiвкулi?
- Не знаю, але це саме те селище, яке ми бачили з лiтака поблизу "Нової Волги". Те ж пiдтверджують i пiрамiди з кулями на вершинах. А втiм, Нова Волга на рельєфi зображена також, - Алена привернула увагу вчених до хвилястих лiнiй. - Погляньте сюди... I сюди... - додала вона з посмiшкою.
- Цього не може бути! - вигукнув вражений Навратiл, глянувши на дивний лiтак, що сидiв на кам'яних хвилях рельєфу. - Адже це не схоже нi на один з наших допомiжних лiтакiв. I люди в скафандрах, безперечно, не ми. Адже те селище ми ще не вiдвiдували, та й скафандри мають зовсiм не таку форму, як нашi...
- Так, квартяни увiчнили таємницю, якої ми ще не розкрили, погодилась Алена. - Я завжди говорила, що тут десь живуть люди, якi перебувають на такому ж ступенi розвитку, як i ми.
- Чудесно! Дивовижно! В усякому разi, вони нам допоможуть вiдремонтувати "Промiнь", i ми незабаром скажемо Квартi "прощай", бурхливо виявляв свою радiсть Фратев. - Тисяча громiв з блискавицями, але чому вони в скафандрах? Чи не збираються часом вiдвiдати сусiдню планету?
Навратiл знизав плечима:
- Не знаю. "Дочекайся часу, як гусак квасу!" - посмiхнувся вiн. Завтра подивимось на це селище зблизька, тодi й дiзнаємось про все. А Кварту дослiдимо ще раз, грунтовнiше.
Северсон продовжував свою розповiдь:
- Нас зацiкавили iнструменти, якими квартяни працюють у скелях. Ми наблизились до групи художникiв, що висiкали новий рельєф.
Їхнi долота мали досконалу форму, - хоч i не таку, як нашi, а метал був напрочуд твердий. Це вже є достатнiм доказом того, що на Квартi десь iснує металургiйний завод або щось схоже.
Деякий час ми спостерiгали роботу квартян, а потiм тихенько прослизнули в бiчний тунель.
На нашу радiсть, через кiлька поворотiв блимнуло свiтло в печерi, i незабаром ми опинилися на невеличкому майданчику перед входом у пiдземний лабiринт. З трьох бокiв вiн був оточений високими стовпами, стесаними на конус. Мабуть, це був захисток проти ящерiв.
Ми пролiзли через вузьку щiлину в загорожi i зiтхнули з полегкiстю.
Ми були вiльнi. На небi сяяли всi три сонця, наче бажаючи винагородити нас за тяжкi хвилини перебування у темному пiдземеллi.
За нами - прямовисна стiна, перед нами - пралiс.
Ми вирiшили пiти уздовж стiни, щоб таким чином уникнути надзвичайно важкого просування джунглями та добратись до Червоної рiки якнайшвидше.
Правда, шлях понад стiною теж був нелегкий, та все ж пiсля двогодинної виснажливої ходьби ми побачили озеро Жюля Берна з гiгантськими лiлiями.
Недалеко вiд лiлiй на хвилях спокiйно гойдалась наша "Стрiла". А бiля берега в гирлi Червоної рiки у вирi кружляв наш човен. Мабуть, там, у печерi, я його просто погано прив'язав...
Роздiл XIX
Загадковi
будови
Доктор Заяц прибiг додому засапаний:
- Отже, любi мої, полетите разом зi мною! - радiсно вигукнув вiн з дверей. - Мати працюватиме на атомнiй електростанцiї, Юрко буде помiчником в кабiнi управлiння. А я - призначений командиром "Електрона"...
Гана Заяцова мовчки кивнула головою. На її обличчi можна було прочитати цiлу гаму почуттiв: i гордiсть за чоловiка, i радiсть з приводу того, що їй виявили велику честь, включивши до складу експедицiї, що вирушить в далекi зорянi свiти, i деякий неспокiй, i жаль за Землею, яка одразу почала здаватися неповторно прекрасною. А Юрко Заяц, сповнений самим тiльки почуттям невимовної радостi, вiдповiв басом:
- Дякую, тату!
Нi, це вже не той хлопчина з солом'яно-жовтою чуприною, якого ми знали, а ставний стриманий юнак. Пiсля закiнчення одинадцятирiчки вiн вступив до вищої астронавiгацiйної школи, щоб стати пiлотом мiжпланетного корабля. I ось його мрiї здiйснились,- здiйснились швидше, нiж вiн сподiвався.
Коли Юрко слiдом за своїм батьком ступив на борт ракети, що прямувала на Мiсяць, вiн уже добре знав усе з книжок i розповiдей. Здавалось, його вже нiщо не може здивувати. I все ж перший полiт у мiжпланетний простiр був для нього суцiльним хвилюванням.
Його приголомшив вигляд Землi, яка все вiддалялась, аж поки перетворилась на великий, огорнутий iмлою глобус, що вiльно плив зоряним небом. Юнак захоплювався Сонцем з його зеленкуватою короною.
Однак найсильнiше враження справив на нього мiсячний пейзаж та майже двокiлометровi зорельоти, якi велично зводились над аеродромом в кратерi Тiхо. Юрко знав до дрiбниць будову та функцiї всiх апаратiв зоряних кораблiв, та все ж, коли став вiч-на-вiч з творiнням людського розуму, йому зробилось навiть якось моторошно.
Обидва велетнi стартували одночасно. Мiсячний пейзаж пiд ними швидко розростався вшир, аж поки перетворився на неозору кулю з дрiбними кратерами на її-поверхнi.
По кiлькох годинах польоту кораблi наблизились один до одного i з'єднались розсувним коридором, аби зробити можливим безпосереднiй контакт екiпажiв.
Земля i Мiсяць зникли у зоряному небi.
Сонце перетворилось на яскраву зорю.
***
- Скiльки разiв казав я тобi, а ти все не хотiв вiрити. Тож поглянь тепер! - показав Мак-Гардi на небо, в якому плив вертолiт. - Вони помiтили нас тодi випадково, а тепер прилетiли спецiально. Втiкаймо та сховаємось глибше в джунглi.
Краус не мiг вiдiрвати погляду вiд вертольота:
- Безглуздя! Тут нас не знайдуть, а на втечу часу вистачить... Менi цiкаво, що вони робитимуть у Селищi Невидимих? Можливо, з ними трапиться те ж саме, що i з Грубером?.. - Краус здригнувся.
- Я ж казав, що Грубера там лишати не можна! Од страху перед невидимими навiть не поховали його...
- Нехай вони його поховають. Мене туди тепер нiхто й калачем не заманить. А втiм, невидимi, напевно, його прибрали. Не лишать же вони там труп?
Вертолiт повiльно спускався, аж поки нарештi приземлився. На подвiр'я загадкового селища вийшли Навратiл, Ватсон i Мадараш. Северсона з Аленою було видно крiзь вiкна машини.
Затамувавши подих, стежили за своїми колишнiми колегами двоє втiкачiв. Сюди, на протилежний берег, не долинало й звуку. Тiльки видно було, що вченi бiля вертольота про щось радяться. ї це було справдi так.
- Мабуть, вони нас бояться i стежать за нами iз схованок, - припустив Навратiл.
- Квартяни харчуються плодами, як i ми! - сказав Ватсон, пiднiмаючи з землi довгастий, схожий на банан плiд. - Але де ж вони самi?
- Перш нiж хтось з'явиться, давайте оглянемо оту споруду з спiральними конструкцiями, - запропонував Мадараш. - Нiяк не можу зрозумiти її призначення.
Вченi поволi наблизились до загадкової будови.
- Цi пiрамiди справдi таємничi, - сказав Ватсон. - Але щодо великого параболiчного дзеркала, то я, здається, зрозумiв, у чому суть. Б'юсь об заклад, що цим пристроєм квартяни збирають сонячну енергiю.
Тiльки тепер Навратiл звернув увагу на те, що вхiд до великої пiвкулi вiдкритий. На їхнiй заклик нiхто не озвався, i троє вчених обережно просунулись у отвiр.
- Квартяни, мабуть, невисокi на зрiст, бо не лазять же вони до свого будинку на колiнах? - мiркував уголос Ватсон.
- Чорти його знають, що це за iстоти, - пошепки погодився Навратiл. Чи звернули ви увагу на те, що жодна з їхнiх будов не має вiкон?
Ватсон замiсть вiдповiдi зойкнув i вiдсахнувся. Всi нiби остовпiли.
- Що там таке? - запитав нарештi Навратiл.
- Перед нами лежить якась людина. Мабуть, мертва. Вiдчуваєте специфiчний солодкуватий сморiд?
- Це Грубер! - вигукнув Навратiл.
- Як вiн сюди потрапив? Хто його забив?.. На тiлi немає жодної рани... - розгублено вимовив Ватсон, оглянувши труп.
- Його забито електричним струмом. Погляньте, як судорожно вiн скоцюрблений, - прошепотiв Мадараш.
Всi троє злякано оглядали стiни коридора.
- Далi без апаратiв - нi кроку! А Грубера треба поховати, - сказав Навратiл.
Труп винесли на подвiр'я, оглянули ще раз. Грубер справдi був забитий електричним струмом. Процес розкладу протiкав дуже повiльно, бо в коридорi зберiгалась незмiнна, досить низька температура.
Вченi постояли з хвилину мовчки над могилою нещасного безумця, а потiм попрямували до вертольота.
- Надiнемо скафандри. Вони захистять нас вiд найрiзноманiтнiших видiв випромiнювання i вiд електричного струму. Водночас матимемо змогу постiйно пiдтримувати радiозв'язок. Будову з конструкцiями я дослiджу сам, щоб не всi наражались на небезпеку, - сказав Навратiл. - А ви тим часом огляньте селище.
Вченi розiйшлися в рiзнi боки.
Северсон i Алена з навушниками на головах напружено чекали на першi повiдомлення.
- Нам пощастило проникнути в одну з пiрамiд, - почувся нарештi голос Мадараша. - Будинок не без вiкон, як ми спочатку гадали. В кiлькох мiсцях стiни пропускають ультрафiолетовi та iнфрачервонi променi. З цього можна зробити висновок, що квартяни бачать цi променi простим оком, - тобто що їхнi зоровi органи побудованi зовсiм iнакше, нiж наше око. Примiщення без меблiв, i здається, що в ньому вже давно нiхто не живе ..
- Говорить Навратiл... Надзвичайно! Будова з спiралями, власне кажучи, є дуже досконалою атомною електростанцiєю. Досi менi не вдалось з'ясувати, за яким принципом вона працює. Я встановив тiльки, що в примiщення надходить вода i розкладається з допомогою сонячної енергiї на водень i кисень. Обидва гази йдуть до атомного котла, розташованого посеред сферичного залу. Лишається загадкою, чому простiр навколо реактора позбавлений сили тяжiння...
- Незрозумiло! - продовжував Навратiл за хвилину. - Атомний котел створено з антиречовини, з вiд'ємної речовини. Як це можливо?.. Антиречовина i речовина при зiткненнi вибухають i перетворюються на випромiнювання... Цiлком iмовiрно, що вони тут iзольованi якимись невiдомими променями або штучно створеним речовинним полем... Але звiдки тут взагалi взялась антиречовина?.. Високорозвиненi квартяни володiють, мабуть, атомною енергiєю краще за нас, однак ми досi, крiм цих будов, не помiтили нiякої промисловостi... Може, вона в них мiститься пiд землею?.. Щойно я виявив струм високої напруги, що його надсилає котел в кiлькох напрямах до розташованих на стiнах збирачiв. Один з цих променiв, мабуть, i забив Грубера, бо в просторi мiж котлом i стiною вiльно плаває його кишеньковий лiхтарик. Але як вiн потрапив назад до коридора - не уявляю...
- Яку потужнiсть має електростанцiя? - запитав Навратiла Северсон.
- Значно бiльшу, нiж може вимiряти мiй прилад, а вiн показує понад шiстсот тисяч кiловат... Розумiю, на що ви натякаєте. Ви правi. Ця електростанцiя може дати енергiю не менш як трьом металургiйним заводам.
- Я - Ватсон... В будовi немає жодної живої iстоти, зате повно прозорих моделей тварин i крилатих примiтивних квартян. Почуваю себе тут, як у музеї... Всерединi мiститься великий рельєфний глобус Кварти. Зроблений вiн дуже старанно. Це селище на ньому позначено також... А бiля моря Данте ще якась рельєфна позначка, схожа на лiлiю. Там, мабуть, розташоване ще одне селище. Бiльш нiчого особливого на глобусi немає.
...Ватсон торкнувся великої кулi, що вiльно плавала у просторi, щоб дiзнатись, чи зрушить вона з мiсця, його рука занурилась у глобус з такою легкiстю, наче той був створений з рiдкої грязюки.
Вчений одсмикнув руку i почав уважно її оглядати. Рука була чиста, без найменших слiдiв незвичайної речовини. Поверхня глобуса в тому мiсцi, куди занурилась рука, теж не мала на собi нiякого слiду пошкодження.
Ватсон повторив дослiд. Цього разу вiн занурив усю руку, аж по плече, втратив при цьому рiвновагу i всiм своїм тiлом пролетiв через глобус, нi на що не наштовхнувшись.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28