Залишається їх тiльки використати.
- Знову ж таки невiдомо, чи далеко передається енергiя з допомогою цих куль, - заперечив Мадараш. - Ми повиннi насамперед визначити це.
Вченi погодилися з ним.
Пiдйомним краном вивантажили з "Стрiли" вертолiт, швидко змонтували його, i Мадараш негайно вилетiв, щоб дослiдити, як далеко передається високочастотна електрична енергiя випромiнювачiв атомної електростанцiї невiдомих людей. Повернувся вiн годин через п'ять в дуже поганому настрої.
- Кепсько! Максимальний радiус дiї передавача - три тисячi кiлометрiв, а Накритий стiл звiдси в пiвтора разу далi... Я не кажу вже про велику втрату енергiї при пересиланнi...
I все-таки було розв'язано й цю проблему, яка здавалась неймовiрно складною. Мiж гравiтацiйною електростанцiєю та Селищем Завойовникiв Всесвiту, як називався вiдтепер виселок на Накритому столi, вирiшили побудувати двi промiжнi станцiї з такими ж блискучими кулями-випромiнювачами, що й на кiнцевих пунктах.
До квартянської "зими" енергетичну лiнiю ввели в дiю; на контрольному щитi Селища Завойовникiв Всесвiту було одержано напругу понад чотириста тисяч вольт. На жаль, через погану погоду подальшi роботи довелося припинити.
Перiод тривалих дощiв ученi використали для пiдготовки до будiвництва ливарнi та для огляду печерного мiста.
Квартяни цього разу зустрiли їх дуже привiтно. Охоче показали їм пiдземний лабiринт i свої примiтивнi печi, в яких виплавляли деякi метали, познайомили з своїм мистецтвом.
Цi iстоти, власне кажучи, ще стояли на досить низькому рiвнi розвитку. Вченi вирiшили навчити квартян цiлого ряду ремесел, передати їм для копiювання досконалiшi iнструменти, взагалi допомогти усiм, чим можна.
Домовлятись було важко, але люди кам'яного вiку багато чого розумiли з жестiв. Чимало допомагали й малюнки.
Роздiл XXI
Перше
торжество
Северсон сидiв на лавочцi перед будинком i задумливо дивився на недобудовану ливарню. Крiзь вiдчинене вiкно вiтерець доносив "Влтаву" Сметани - музику, яка долетiла з Землi на Кварту пiсля чотирирiчної подорожi Всесвiтом. Обидва великi сонця стояли тiсно одне поруч одного. Проксима купалась у рожевiй туманнiй iмлi низько над обрiєм.
Все тут було вже таке звичне, що навiть дивною здавалась думка, що десь iснує iнший свiт, зовсiм не схожий на цей. Але той далекий свiт кликав i манив.
Северсона охопила несподiвана туга - туга за батькiвщиною.
В упертому бою з пiдступною природою, в невтомнiй спiльнiй працi спогади про вiтчизну не тривожили та, як зараз, коли вiн лишився тут один-однiсiнький охороняти селище.
Северсон пiдвiвся, причинив вiкно клубу i пiшої до будiвництва. Зупинився бiля опор, що тримали ширший дах, вистелений великим листям квартянських дерев ця покрiвля захищала будiвельникiв сталеливарного заводу вiд дощiв, а зараз давала приємний холодок,
"Сталеливарний завод...- посмiхнувся Северсон, глянувши на великий цилiндр з пiвкулею на вершинi. - Людина, почувши таку назву, скорiше уявила б собi велетенськi споруди, огорнутi димом, анiж цю непоказну пiч, що скидається на гриб..."
Його думка знову полинула на Землю, в глибоке минуле, до часiв молодостi. Тодi всi жили в страху перед вiйною. Люди не знали таємниць невичерпної атомної енергiї. Виробництво сталi та сплавiв металiв було дуже складним i важким: руду переплавляли на чавун у доменних печах, потiм напiвфабрикат iшов до сталеливарних заводiв, де в мартенах перетворювався на сталь. Iз сталi вiдливались болванки, якi переходили в прокатний цех. Там вони знову нагрiвались i поступово розвальцьовались потрiбним чином...
Вченi довго думали над тим, як скоротити цю довгу дорогу. Тiльки атомна енергiя допомогла їм виробити сталь та iншi метали просто з руди i одразу вiдливати в форми. Тому й завод, який будується на Накритому столi, має лише атомну пiч та ливарний майданчик.
Роздуми Северсона урвало шарудiння, що почулося десь за атомною пiччю. Вiн швидко схопив рушницю й попрямував до ящикiв з апаратурою. Шарудiння замовкло.
За кiлька хвилин звуки повторились знову. На одному з ящикiв трохи пiднялась i зразу захлопнулась кришка.
"А постривай-но!" Северсон пiдiйшов навшпиньки, повiльно зсунув кришку.
В отворi з'явилось злякане обличчя молодого квартянина. Дивлячись виряченими очима на Северсона, вiн судорожно стискував у руцi котушку з блискучим дротом i тремтiв усiм тiлом.
- Чи ви бачили такого злодiя?! Сам спiймався в пастку! - щиро зареготав Северсон. - Що ти тут шукаєш, друже?
Квартянин печально проскиглив: "Гуiii..." - i притиснувся до стiнки ящика. Потiм простягнув котушку Северсону.
- Отож-бо й є!.. А де тi чашки, якi вкрадено у нас з лiтака?.. Ну, не бiйся, ти вiльний. Лети додому!
Северсон вiдiйшов вiд ящика, але квартянин навiть не поворухнувся, не зводячи з Северсона очей.
- Ну, то як хочеш. Зачекаю, поки ти отямишся... - сказав поблажливо Северсон, вiдiйшов ще на кiлька крокiв i сiв. За якийсь час квартянин посмiливiшав, вилiз з ящика i примостився поруч з Северсоном.
- Киш! Та бiжи ж додому!
Квартянин здригнувся, розвiв руками з перетинчастими крилами, але тут же знову склав їх на колiнах.
"Боїться мене!" - подумав Северсон. Вiн пiдвiвся i попростував до будинку. Але коли озирнувся, то побачив, що квартянин шкутильгає за ним.
- Чи то тобi у нас сподобалось, чи ти ще щось замислив?
- Гуiii... Кеiii... - вiдповiв квартянин, нiби зрозумiвши. Вiн наблизився й сiв почiпки.
- Ти не голодний? - добродушно запитав його Северсон, витяг з кишенi пакунок з цукерками i простягнув незвичайному гостевi. Квартянин охоче взяв подарунок. Якусь мить розглядав уважно з усiх бокiв. Пiсля кiлькох спроб йому вдалося розiрвати пакунок. Цукерки, якi висипались на землю, вiн швиденько зiбрав i напхав ними собi рот. З сяючих очей та радiсного пiдстрибування можна було судити, що земнi ласощi припали йому до смаку.
Увечерi, коли експедицiя повернулась, Северсон з квартянином вже були найкращими приятелями.
- Дозвольте вiдрекомендувати вам мого друга Ксаверiя! Вiн попросив у нас притулку, - засмiявся Северсон, побачивши здивованi обличчя друзiв. Анi на крок не вiдходить вiд мене. Мабуть, йому стало нудно в джунглях.
- Або ж його житло та родичiв знищив вулкан, - припустила Алена Свозилова. - Це - щаслива нагода... Краще вивчимо життя квартян i, можливо, також його чого-небудь навчимо. У нього цiлком iнтелiгентне обличчя.
- А як пройшла розвiдка? - звернувся Северсон до Навратiла.
- Понад сподiвання, чудесно. Кварта становить собою справжню скарбницю найрiзноманiтнiших руд. Ми знайшли такi багатющi родовища, що могли б побудувати тисячу "Променiв".
- Трохи перебiльшуєте! - сказала Молодiнова. - Мабуть, ви заразилися вiд Фратева.
- А хiба я перебiльшую? - вищирив зуби Фратев. - Хай виростуть у мене такi крила, як у цього маленького Ксаверiя, коли я перебiльшив хоч одне слово!
Квартянин переводив погляд з одного на другого i злякано притискувався до землi.
- Ще одне велике вiдкриття, Лайфе! - сказав Навратiл. - На островi Пiдкова ми виявили... А втiм, iдiть подивiться самi...
Северсон зайшов до кабiни.
- Ви, Краус?! - запитав вiн здивовано.
На койцi лежала давно не голена виснажена людина.
- Так, я... Повертаюсь до вас... Назад у людське товариство... Не можу жити один, без людей... Судiть мене...
Северсон поклав йому руку на плече:
- Тiльки лежiть спокiйно, щоб собi не зашкодити... Для суду часу вистачить. Я можу вас зрозумiти, бо знав ще старий свiт.
***
В каютi Хотенкова блимнуло червоне свiтло. На великому екранi вiдеофону з'явилось обличчя доктора Заяца:
- Не гнiвайтесь, що турбую вас. "Фотон" i "Електрон" вже досягли швидкостi триста тисяч кiлометрiв на секунду!
- Зупинiть в такому разi реактивнi двигуни. А як поводяться вiльнi атоми водню в мiжзоряному просторi?
- Непогано. Температура зовнiшньої оболонки пiднялась тiльки до дев'яноста градусiв. Ми боялися, що буде гiрше.
- Чудово! Таке торжество ми повиннi сьогоднi як слiд вiдсвяткувати. Не хочу хвалитись, але й я за останнi днi досягнув певного успiху.- Хотенков вiдчинив шафу i витягнув з неї футляр з скрипкою. За мить полились чудеснi звуки радiсного маршу.
- Прекрасний звук, як у страдiварки! - схвально сказав Заяц, коли Хотенков дограв.
- Вам подобається? В такому разi - вдалось.
- Скрипку ви зробили самi? - здивовано спитав Заяц.- Можливо, розгадали таємницю Страдиварiуса?
- Здається, так. Пiсля багатьох марних спроб менi нарештi вдалося точно встановити хiмiчний склад речовини, якою просочувалося дерево страдiварок. Уявiть собi, що той розчин, у якому намочував дерево знаменитий майстер, ми маємо в нашiй бiохiмiчнiй кухнi. Бiлковий розчин скрiпляє стiнки клiтин i робить їх бiльш еластичними, пружними... Хвилинку... Хтось стукає... Зайдiть!
До каюти зайшов син доктора Заяца, Юрко.
- О, то ви обидва тут! - посмiхнувся Хотенков. - Один на екранi, а другий - поруч. Щось у вас похмурий вигляд, чи не трапилось чого? - вiн запитливо глянув на юнака.
- Прочитайте оце повiдомлення.
Хотенков узяв аркуш паперу i прочитав уголос:
- "Я - Кварта. Селище Завойовникiв Всесвiту. Бiля гравiметра Мадараш, Надсилаємо сердечнi привiтання людству на Землi та екiпажам "Фотона" i "Електрона". З радiстю повiдомляю, що ми успiшно закiнчили першу плавку i вiдлили першу плиту зовнiшньої оболонки "Променя". За її електроiмпульсну обробку взялися товаришi Ватсон, Цаген та Балдiк. Лiнiя передачi електричного струму з Селища Невидимих працює бездоганно..."
Хотенков запитливо подивився на молодого Заяца:
- Така радiсна звiстка, а ви хмуритесь?
- Читайте далi, прошу, - сказав Юрко.
- "Краус, якого, як я вже повiдомляв, було знайдено бiля Затоки Справедливостi, справдi повертався до нас.
Його показання пiдтвердило обслiдування шляху, яким вiн рухався. Це була дiйсно єдино можлива дорога, яка вела до Селища Завойовникiв... Тiнь недовiри на його слова кидає тiльки те, що трупа Мак-Гардi у вказаному мiсцi не виявлено. Мабуть, його поховала трясовина на березi Нової Волги... Краус твердить, що став членом "Братства" тiльки по дорозi на Проксиму, Спокусив його буцiмто Мак-Гардi. Це ймовiрно, бо третьою людиною, про яку згадував вмираючий у Африцi, був, напевно, Дiтрiхсон... Краус повiдомив нас також, що не всi члени злочинного "Братства сильної руки" ховались на схiдному узбережжi Пiвденної Африки, де вибухнула атомна бомба. Один з них - Йонес, який перешкодив академiку Тарабкiну оживити замерзлого неандертальця, - живе у Тибетi i працює в лiкарнi пiд iменем "доктор Лiкургос", двоє iнших - Кчакi та Рандек, - цiлком iмовiрно, i досi живуть у Мiстi Щастя, на територiї колишньої Сахари. Уважно стежимо за Краусом. Вiн дуже старанний, допомагає нам з усiєї сили, i ми йому в цьому не чинимо перешкод. Пiсля повернення додому передамо його Всесвiтнiй Академiї наук для рiшення питання про його долю. Якщо пiдтвердиться, що нiяких злочинiв на своїй совiстi вiн не має, пропонуємо його помилувати... Молодий квартянин Ксаверiй до нас уже зовсiм звик. Охоче наслiдує нашi рухи i буває дуже милий, коли на своїх коротких ногах викгвеус..."
Хотенков здивувався:
- Що це означає - "викгвеус"?
- Не знаю, але я переписав точно. Все подальше також незрозумiле, не було смислу навiть переписувати. Деякi знаки не вдасться розшифрувати взагалi.. Саме це й збентежило мене.
- Передача триває?
- Коли я йшов до вас, - ще передавали, - кивнув Юрко.
- Негайно повiдомте Кварту, а я тим часом огляну наш астрогравiметр... Почекайте, запитайте також Всесвiтню Академiю, чи має їхнiй прийом такi ж спотворення, як у нас.
Хотенков швидко оглянув апаратуру. Все було гаразд. I однак на контрольнiй стрiчцi гравiметра замiсть правильних знакiв була якась плутанина.
- Дуже дивно! - знизав плечима доктор Заяц. - Лишається припустити одне з двох! або в них зiпсувався передавач, або щось коїться з гравiтацiйним полем мiж нами й Квартою.
Але через кiлька годин з Землi надiйшла звiстка, яка абсолютно виключала обидва припущення:
- "Нашi астрогравiметри прийняли все повiдомлення без перешкод".
- Нiчого не розумiю! - пригнiчено сказав доктор Заяц.
***
Мак-Гардi вiдчув рiзкий бiль, насилу розплющив очi й зойкнув з жаху. Над ним схилилось кiлька дивних створiнь з обличчями шимпанзе. Одне з них клало йому на груди жмут трави, змочений жовтою грязюкою.
Поранений знепритомнiв. А коли прийшов до пам'ятi i боязко розплющив очi, вiн уже був один. Лежав у густiй травi пiд високим деревом.
"Краус... Де Краус?.." - промайнуло у нього в головi.
Мак-Гардi пiдвiвся на руках, озирнувся. Навколо шумiв дикий пралiс, а по небу пливли хмари з райдужними краями. На деякiй вiдстанi вiд нього гойдалися пiд вiтром i хилилися до землi пiд вагою блакитних ягiд гiлки низенького куща. Поранений майже пiдсвiдомо поповз туди, зiрвав i через силу проковтнув кiлька плодiв.
Аж тепер вiн усвiдомив, що лежить у джунглях сам-самiсiнький, без надiї на порятунок. Очевидно, Краус загинув при перестрiлцi. А може, таки поплив човном?
У Мак-Гардi паморочилося в головi, до пекучого болю в грудях приєднувалась нестерпна спрага. Напружуючи останнi сили, вiн поповз через хащi туди, звiдки чувся плюскiт струмка.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28
- Знову ж таки невiдомо, чи далеко передається енергiя з допомогою цих куль, - заперечив Мадараш. - Ми повиннi насамперед визначити це.
Вченi погодилися з ним.
Пiдйомним краном вивантажили з "Стрiли" вертолiт, швидко змонтували його, i Мадараш негайно вилетiв, щоб дослiдити, як далеко передається високочастотна електрична енергiя випромiнювачiв атомної електростанцiї невiдомих людей. Повернувся вiн годин через п'ять в дуже поганому настрої.
- Кепсько! Максимальний радiус дiї передавача - три тисячi кiлометрiв, а Накритий стiл звiдси в пiвтора разу далi... Я не кажу вже про велику втрату енергiї при пересиланнi...
I все-таки було розв'язано й цю проблему, яка здавалась неймовiрно складною. Мiж гравiтацiйною електростанцiєю та Селищем Завойовникiв Всесвiту, як називався вiдтепер виселок на Накритому столi, вирiшили побудувати двi промiжнi станцiї з такими ж блискучими кулями-випромiнювачами, що й на кiнцевих пунктах.
До квартянської "зими" енергетичну лiнiю ввели в дiю; на контрольному щитi Селища Завойовникiв Всесвiту було одержано напругу понад чотириста тисяч вольт. На жаль, через погану погоду подальшi роботи довелося припинити.
Перiод тривалих дощiв ученi використали для пiдготовки до будiвництва ливарнi та для огляду печерного мiста.
Квартяни цього разу зустрiли їх дуже привiтно. Охоче показали їм пiдземний лабiринт i свої примiтивнi печi, в яких виплавляли деякi метали, познайомили з своїм мистецтвом.
Цi iстоти, власне кажучи, ще стояли на досить низькому рiвнi розвитку. Вченi вирiшили навчити квартян цiлого ряду ремесел, передати їм для копiювання досконалiшi iнструменти, взагалi допомогти усiм, чим можна.
Домовлятись було важко, але люди кам'яного вiку багато чого розумiли з жестiв. Чимало допомагали й малюнки.
Роздiл XXI
Перше
торжество
Северсон сидiв на лавочцi перед будинком i задумливо дивився на недобудовану ливарню. Крiзь вiдчинене вiкно вiтерець доносив "Влтаву" Сметани - музику, яка долетiла з Землi на Кварту пiсля чотирирiчної подорожi Всесвiтом. Обидва великi сонця стояли тiсно одне поруч одного. Проксима купалась у рожевiй туманнiй iмлi низько над обрiєм.
Все тут було вже таке звичне, що навiть дивною здавалась думка, що десь iснує iнший свiт, зовсiм не схожий на цей. Але той далекий свiт кликав i манив.
Северсона охопила несподiвана туга - туга за батькiвщиною.
В упертому бою з пiдступною природою, в невтомнiй спiльнiй працi спогади про вiтчизну не тривожили та, як зараз, коли вiн лишився тут один-однiсiнький охороняти селище.
Северсон пiдвiвся, причинив вiкно клубу i пiшої до будiвництва. Зупинився бiля опор, що тримали ширший дах, вистелений великим листям квартянських дерев ця покрiвля захищала будiвельникiв сталеливарного заводу вiд дощiв, а зараз давала приємний холодок,
"Сталеливарний завод...- посмiхнувся Северсон, глянувши на великий цилiндр з пiвкулею на вершинi. - Людина, почувши таку назву, скорiше уявила б собi велетенськi споруди, огорнутi димом, анiж цю непоказну пiч, що скидається на гриб..."
Його думка знову полинула на Землю, в глибоке минуле, до часiв молодостi. Тодi всi жили в страху перед вiйною. Люди не знали таємниць невичерпної атомної енергiї. Виробництво сталi та сплавiв металiв було дуже складним i важким: руду переплавляли на чавун у доменних печах, потiм напiвфабрикат iшов до сталеливарних заводiв, де в мартенах перетворювався на сталь. Iз сталi вiдливались болванки, якi переходили в прокатний цех. Там вони знову нагрiвались i поступово розвальцьовались потрiбним чином...
Вченi довго думали над тим, як скоротити цю довгу дорогу. Тiльки атомна енергiя допомогла їм виробити сталь та iншi метали просто з руди i одразу вiдливати в форми. Тому й завод, який будується на Накритому столi, має лише атомну пiч та ливарний майданчик.
Роздуми Северсона урвало шарудiння, що почулося десь за атомною пiччю. Вiн швидко схопив рушницю й попрямував до ящикiв з апаратурою. Шарудiння замовкло.
За кiлька хвилин звуки повторились знову. На одному з ящикiв трохи пiднялась i зразу захлопнулась кришка.
"А постривай-но!" Северсон пiдiйшов навшпиньки, повiльно зсунув кришку.
В отворi з'явилось злякане обличчя молодого квартянина. Дивлячись виряченими очима на Северсона, вiн судорожно стискував у руцi котушку з блискучим дротом i тремтiв усiм тiлом.
- Чи ви бачили такого злодiя?! Сам спiймався в пастку! - щиро зареготав Северсон. - Що ти тут шукаєш, друже?
Квартянин печально проскиглив: "Гуiii..." - i притиснувся до стiнки ящика. Потiм простягнув котушку Северсону.
- Отож-бо й є!.. А де тi чашки, якi вкрадено у нас з лiтака?.. Ну, не бiйся, ти вiльний. Лети додому!
Северсон вiдiйшов вiд ящика, але квартянин навiть не поворухнувся, не зводячи з Северсона очей.
- Ну, то як хочеш. Зачекаю, поки ти отямишся... - сказав поблажливо Северсон, вiдiйшов ще на кiлька крокiв i сiв. За якийсь час квартянин посмiливiшав, вилiз з ящика i примостився поруч з Северсоном.
- Киш! Та бiжи ж додому!
Квартянин здригнувся, розвiв руками з перетинчастими крилами, але тут же знову склав їх на колiнах.
"Боїться мене!" - подумав Северсон. Вiн пiдвiвся i попростував до будинку. Але коли озирнувся, то побачив, що квартянин шкутильгає за ним.
- Чи то тобi у нас сподобалось, чи ти ще щось замислив?
- Гуiii... Кеiii... - вiдповiв квартянин, нiби зрозумiвши. Вiн наблизився й сiв почiпки.
- Ти не голодний? - добродушно запитав його Северсон, витяг з кишенi пакунок з цукерками i простягнув незвичайному гостевi. Квартянин охоче взяв подарунок. Якусь мить розглядав уважно з усiх бокiв. Пiсля кiлькох спроб йому вдалося розiрвати пакунок. Цукерки, якi висипались на землю, вiн швиденько зiбрав i напхав ними собi рот. З сяючих очей та радiсного пiдстрибування можна було судити, що земнi ласощi припали йому до смаку.
Увечерi, коли експедицiя повернулась, Северсон з квартянином вже були найкращими приятелями.
- Дозвольте вiдрекомендувати вам мого друга Ксаверiя! Вiн попросив у нас притулку, - засмiявся Северсон, побачивши здивованi обличчя друзiв. Анi на крок не вiдходить вiд мене. Мабуть, йому стало нудно в джунглях.
- Або ж його житло та родичiв знищив вулкан, - припустила Алена Свозилова. - Це - щаслива нагода... Краще вивчимо життя квартян i, можливо, також його чого-небудь навчимо. У нього цiлком iнтелiгентне обличчя.
- А як пройшла розвiдка? - звернувся Северсон до Навратiла.
- Понад сподiвання, чудесно. Кварта становить собою справжню скарбницю найрiзноманiтнiших руд. Ми знайшли такi багатющi родовища, що могли б побудувати тисячу "Променiв".
- Трохи перебiльшуєте! - сказала Молодiнова. - Мабуть, ви заразилися вiд Фратева.
- А хiба я перебiльшую? - вищирив зуби Фратев. - Хай виростуть у мене такi крила, як у цього маленького Ксаверiя, коли я перебiльшив хоч одне слово!
Квартянин переводив погляд з одного на другого i злякано притискувався до землi.
- Ще одне велике вiдкриття, Лайфе! - сказав Навратiл. - На островi Пiдкова ми виявили... А втiм, iдiть подивiться самi...
Северсон зайшов до кабiни.
- Ви, Краус?! - запитав вiн здивовано.
На койцi лежала давно не голена виснажена людина.
- Так, я... Повертаюсь до вас... Назад у людське товариство... Не можу жити один, без людей... Судiть мене...
Северсон поклав йому руку на плече:
- Тiльки лежiть спокiйно, щоб собi не зашкодити... Для суду часу вистачить. Я можу вас зрозумiти, бо знав ще старий свiт.
***
В каютi Хотенкова блимнуло червоне свiтло. На великому екранi вiдеофону з'явилось обличчя доктора Заяца:
- Не гнiвайтесь, що турбую вас. "Фотон" i "Електрон" вже досягли швидкостi триста тисяч кiлометрiв на секунду!
- Зупинiть в такому разi реактивнi двигуни. А як поводяться вiльнi атоми водню в мiжзоряному просторi?
- Непогано. Температура зовнiшньої оболонки пiднялась тiльки до дев'яноста градусiв. Ми боялися, що буде гiрше.
- Чудово! Таке торжество ми повиннi сьогоднi як слiд вiдсвяткувати. Не хочу хвалитись, але й я за останнi днi досягнув певного успiху.- Хотенков вiдчинив шафу i витягнув з неї футляр з скрипкою. За мить полились чудеснi звуки радiсного маршу.
- Прекрасний звук, як у страдiварки! - схвально сказав Заяц, коли Хотенков дограв.
- Вам подобається? В такому разi - вдалось.
- Скрипку ви зробили самi? - здивовано спитав Заяц.- Можливо, розгадали таємницю Страдиварiуса?
- Здається, так. Пiсля багатьох марних спроб менi нарештi вдалося точно встановити хiмiчний склад речовини, якою просочувалося дерево страдiварок. Уявiть собi, що той розчин, у якому намочував дерево знаменитий майстер, ми маємо в нашiй бiохiмiчнiй кухнi. Бiлковий розчин скрiпляє стiнки клiтин i робить їх бiльш еластичними, пружними... Хвилинку... Хтось стукає... Зайдiть!
До каюти зайшов син доктора Заяца, Юрко.
- О, то ви обидва тут! - посмiхнувся Хотенков. - Один на екранi, а другий - поруч. Щось у вас похмурий вигляд, чи не трапилось чого? - вiн запитливо глянув на юнака.
- Прочитайте оце повiдомлення.
Хотенков узяв аркуш паперу i прочитав уголос:
- "Я - Кварта. Селище Завойовникiв Всесвiту. Бiля гравiметра Мадараш, Надсилаємо сердечнi привiтання людству на Землi та екiпажам "Фотона" i "Електрона". З радiстю повiдомляю, що ми успiшно закiнчили першу плавку i вiдлили першу плиту зовнiшньої оболонки "Променя". За її електроiмпульсну обробку взялися товаришi Ватсон, Цаген та Балдiк. Лiнiя передачi електричного струму з Селища Невидимих працює бездоганно..."
Хотенков запитливо подивився на молодого Заяца:
- Така радiсна звiстка, а ви хмуритесь?
- Читайте далi, прошу, - сказав Юрко.
- "Краус, якого, як я вже повiдомляв, було знайдено бiля Затоки Справедливостi, справдi повертався до нас.
Його показання пiдтвердило обслiдування шляху, яким вiн рухався. Це була дiйсно єдино можлива дорога, яка вела до Селища Завойовникiв... Тiнь недовiри на його слова кидає тiльки те, що трупа Мак-Гардi у вказаному мiсцi не виявлено. Мабуть, його поховала трясовина на березi Нової Волги... Краус твердить, що став членом "Братства" тiльки по дорозi на Проксиму, Спокусив його буцiмто Мак-Гардi. Це ймовiрно, бо третьою людиною, про яку згадував вмираючий у Африцi, був, напевно, Дiтрiхсон... Краус повiдомив нас також, що не всi члени злочинного "Братства сильної руки" ховались на схiдному узбережжi Пiвденної Африки, де вибухнула атомна бомба. Один з них - Йонес, який перешкодив академiку Тарабкiну оживити замерзлого неандертальця, - живе у Тибетi i працює в лiкарнi пiд iменем "доктор Лiкургос", двоє iнших - Кчакi та Рандек, - цiлком iмовiрно, i досi живуть у Мiстi Щастя, на територiї колишньої Сахари. Уважно стежимо за Краусом. Вiн дуже старанний, допомагає нам з усiєї сили, i ми йому в цьому не чинимо перешкод. Пiсля повернення додому передамо його Всесвiтнiй Академiї наук для рiшення питання про його долю. Якщо пiдтвердиться, що нiяких злочинiв на своїй совiстi вiн не має, пропонуємо його помилувати... Молодий квартянин Ксаверiй до нас уже зовсiм звик. Охоче наслiдує нашi рухи i буває дуже милий, коли на своїх коротких ногах викгвеус..."
Хотенков здивувався:
- Що це означає - "викгвеус"?
- Не знаю, але я переписав точно. Все подальше також незрозумiле, не було смислу навiть переписувати. Деякi знаки не вдасться розшифрувати взагалi.. Саме це й збентежило мене.
- Передача триває?
- Коли я йшов до вас, - ще передавали, - кивнув Юрко.
- Негайно повiдомте Кварту, а я тим часом огляну наш астрогравiметр... Почекайте, запитайте також Всесвiтню Академiю, чи має їхнiй прийом такi ж спотворення, як у нас.
Хотенков швидко оглянув апаратуру. Все було гаразд. I однак на контрольнiй стрiчцi гравiметра замiсть правильних знакiв була якась плутанина.
- Дуже дивно! - знизав плечима доктор Заяц. - Лишається припустити одне з двох! або в них зiпсувався передавач, або щось коїться з гравiтацiйним полем мiж нами й Квартою.
Але через кiлька годин з Землi надiйшла звiстка, яка абсолютно виключала обидва припущення:
- "Нашi астрогравiметри прийняли все повiдомлення без перешкод".
- Нiчого не розумiю! - пригнiчено сказав доктор Заяц.
***
Мак-Гардi вiдчув рiзкий бiль, насилу розплющив очi й зойкнув з жаху. Над ним схилилось кiлька дивних створiнь з обличчями шимпанзе. Одне з них клало йому на груди жмут трави, змочений жовтою грязюкою.
Поранений знепритомнiв. А коли прийшов до пам'ятi i боязко розплющив очi, вiн уже був один. Лежав у густiй травi пiд високим деревом.
"Краус... Де Краус?.." - промайнуло у нього в головi.
Мак-Гардi пiдвiвся на руках, озирнувся. Навколо шумiв дикий пралiс, а по небу пливли хмари з райдужними краями. На деякiй вiдстанi вiд нього гойдалися пiд вiтром i хилилися до землi пiд вагою блакитних ягiд гiлки низенького куща. Поранений майже пiдсвiдомо поповз туди, зiрвав i через силу проковтнув кiлька плодiв.
Аж тепер вiн усвiдомив, що лежить у джунглях сам-самiсiнький, без надiї на порятунок. Очевидно, Краус загинув при перестрiлцi. А може, таки поплив човном?
У Мак-Гардi паморочилося в головi, до пекучого болю в грудях приєднувалась нестерпна спрага. Напружуючи останнi сили, вiн поповз через хащi туди, звiдки чувся плюскiт струмка.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28