Вiдчинились бiчнi дверцята, i з зорельота вийшли в безповiтряний простiр люди в скафандрах. Плавними рухами вони наблизились до корми велетня, де лишалися прикрiпленими ще три допомiжнi ракетнi лiтаки. Вiдчинився i головний вантажний люк. В ньому з'явились двi людини, якi тягли великий металевий поплавок. Невтаємниченого спостерiгача ця картина, мабуть, вразила б: люди, здавалось, не докладали нiяких зусиль. Але так воно й було насправдi: в мiжпланетному просторi найважчi вантажi майже зовсiм невагомi, тут не почувається сила тяжiння.
За якихось пiвгодини металевими поплавками були обладнанi всi три допомiжнi лiтаки - "Стрiла", "Сокiл" i "Чайка"; до першого з них було перенесено все потрiбне обладнання. I нарештi в кабiнi управлiння "Променя" прозвучав голос Крауса:
- Приготування закiнчено!
- Вертолiт не забули? - запитав Северсон.
- Вiн на своєму мiсцi.
- Човни перевiренi?
- Так, все гаразд. Нiяких пошкоджень.
- Тодi готуйте "Стрiлу" до старту.
***
Склад екiпажу експедицiї на Кварту вирiшили визначити жеребкуванням. Нiхто не наважився проситись у полiт на "Стрiлi", але кожен цього прагнув: адже цим визначалась честь побувати першим на незнайомiй планетi незнайомої сонячної системи.
Жеребок витягли академiк Навратiл, професор Мадараш, Цаген, Свозилова, Грубер та Краус. Капiтаном "Стрiли" було обрано Навратiла.
Перед вильотом до каюти Навратiла прийшов Северсон. Вiн мовчки стояв у дверях i збентежено гладив кишеню, як школяр бiля дошки.
- Що у вас таке, друже?
- Хотiв би вас попросити... Чи не можу я полетiти разом з вами?
Навратiл вражено звiв густi брови:
- Як це? Чому? Адже ви не витягли жеребка. "Промiнь" можуть покинути не бiльш як шiсть чоловiк, кого ж менi виключити з екiпажу? Адже всi ми однаково хочемо побачити на власнi очi незнайомий свiт.
- Цаген поступився б для мене мiсцем, я вже з ним розмовляв про це. Все залежить тепер вiд вашої згоди.
- А чому вас так цiкавить бути серед тих, що першими ступлять на Кварту?
Северсон схилив голову:
-- Боюсь за Алену. Адже ви знаєте, я i вона...
- Так он воно що! Може, ревнуєте? Не довiряєте нашим колегам? Чи, може, гадаєте, що Алена - слабенька жiнка, яка потребує, щоб бiля неї був лицар? То їх буде аж п'ятеро... Я розумiю, ви хочете бути повсякчас разом. Я не проти цього. Але усвiдомте, що ми не на прогулянцi. Завойовуючи невiдомi краї Всесвiту, без дисциплiни ми скоро б зазнали поразки. Як колишнiй солдат, ви це повиннi були б знати краще, анiж я. "Дивлячись на гарне личко - ситий не будеш!" - казали нашi предки... - посмiхнувся Навратiл, глянувши на зажурене обличчя Северсона. - Щоб ви знали моє добре серце, яке б'ється пiд грубою блузою, спробуємо умовити Цагена. Якщо вiн справдi поступиться мiсцем в "Стрiлi", полетите разом з нами.
Цаген охоче передав Северсону спорядження та особистi запаси харчiв. Щасливi обранцi попрямували до "Стрiли". Услiд їм лунали побажання:
- Щасливої дороги!
- Сердечний привiт квартянам!
- До скорого побачення!
Отвiр герметично закрився. Кiлька чоловiк швидко вiдокремили "Стрiлу" вiд велетенського "Променя".
Атомнi реактори очiкували тiльки сигналу, щоб звiльнити неймовiрну енергiю для реактивних моторiв.
- Вперед! - наказав Навратiл.
Лiтак вислизнув з обiймiв "Променя" i попрямував униз, до великого живого глобуса.
Через двi години вiн уже плив на висотi сто двадцять кiлометрiв над поверхнею Кварти.
- Оглянемо спочатку всю планету, - звернувся Навратiл до Крауса. Кiнозйомка нам багато допоможе при складаннi карти, а до того ж так легше буде знайти пiдходяще мiсце для посадки лiтака.
Головний пiлот мовчки кивнув головою на знак згоди.
Глибоко внизу швидко чергувалися суходоли й моря. На обрiї, в багряно сяючiй атмосферi висiло найбiльше сонце - жовта Центавра А; пiзнiше випливла Центавра Б, трошки менша, оранжева. Найменша з дружної трiйцi криваво-багряна Проксима - з'явилась уже при польотi над протилежною пiвкулею.
- Маю сумнiв, чи квартяни знають, що таке санки й лижi, - жартував Краус.
- Я теж такої думки, - погодився Мадараш. - Здається, тут снiгу не розживешся. А може, тепер на всiй планетi палюче лiто? Спробуй-но вгадати, коли ще не знаєш цих трьох дивних сонць!
- Погляньте, - показав Краус пальцем вниз. - Бачите оту он широку протоку мiж двома суходолами? Iдеальне мiсце для посадки. Як ви гадаєте, капiтане?
- Можливо, - труснув головою академiк. - Але хто нам дасть гарантiю, що саме в тих мiсцях ми не розiб'ємось об дно? Безумовно, ми повиннi подивитись з близької вiдстанi.
- То, може, спустимось нижче? - запитав Краус.
- Так, знижуйтесь до двох тисяч метрiв...
***
"Промiнь" тим часом встановив постiйну швидкiсть вiсiм кiлометрiв на секунду. Така швидкiсть була йому необхiдна для того, щоб перетворитись на штучний супутник Кварти.
Бiля апаратiв лишились тiльки черговi, а решта астронавтiв сiли до телевiзорiв i з напруженням стежили за передачею з "Стрiли".
- Повiтря мiстить, крiм азоту, ще й гелiй, але цiлком придатне для дихання! - повiдомляє Свозилова. - Тиск на висотi тисяча метрiв над планетою дорiвнює нуль цiлих вiсiм десятих атмосфери. Це значить, що внизу ми зможемо вiльно пересуватись без скафандрiв...
- Чудесно! - вигукнув Вроцлавський, присуваючись ближче до телевiзора. - Отже...
Вiн так i не встиг закiнчити фразу, бо пролунав такий удар, що весь корабель аж затремтiв. Усi повилiтали з крiсел. Вiдцентрова сила через мить показала, що "Промiнь" набув обертального руху.
Першим опам'ятався Чан-су. Вiн насилу добрався до вiдеофону i натиснув на кнопку загального виклику. Лампочка не спалахнула.
- Струму нема! - вигукнув вiн. - Тривога номер один! "Промiнь" пошкоджено!
Всi вмить одягнули скафандри. За аварiйним розкладом кожен помчав на свою дiльницю: Вроцлавський - до кабiни управлiння, Чан-су - до електростанцiї, решта - до складiв ядерного пального та кисневих камер.
Вiдчинивши сталевi дверi атомної електростанцiї, Чан-су нiби остовпiв на порозi: крiзь велетенський рваний отвiр у стiнi на нього дивилось зоряне небо. Вiд апаратури лишились самi уламки.
Старанно замкнувши за собою герметичнi дверi, щоб з зорельота не виходило повiтря, Чан-су помчав до головної кабiни.
Там на нього чекали невтiшнi повiдомлення:
- Прилади не працюють...
- Склади пального й продуктiв знищено... Знищено обидва допомiжнi лiтаки...
- Швидкiсть "Променя" вiд удару знизилась...
Чан-су чiтко й енергiйно давав розпорядження:
- Ввiмкнiть резервнi газовi ракети й вирiвняйте зорелiт... Перевiрте акумулятори... Як кисневi камери?
- Там усе гаразд. Акумулятори цiлi, - сказав Вроцлавський.
Чан-су ввiмкнув допомiжний передавач i сiв до мiкрофона:
- Алло! Алло!.. "Стрiла", "Стрiла"!.. Говорить "Промiнь"... Корабель сильно пошкоджено. Причини ще не знаємо. Мабуть, метеорит... Знищено атомну електростанцiю, а також обидва нижнiх склади...
В ту мить, коли Навратiл почув цей одчайдушний заклик, поплавки "Стрiли" торкнулись поверхнi моря.
Перед астронавтами розкрився новий, досi не бачений свiт.
Роздiл III
Пiд трьома
сонцями
- Бiля апарата - Навратiл. Ви чуєте мене?
- Я - "Промiнь". Бiля апарата Чан-су. Чуємо вас добре... Зорелiт ми вже вирiвняли, так що тепер небезпека зруйнування не загрожує. Ми всi здоровi.
- В нас також усе гаразд. "Стрiла" сiла на море без пригод. Зараз пливемо до континенту. Погода стоїть чудесна. В небi свiтять два сонця, а з берега дме слабкий вiтерець... Чи з'ясували, як саме пошкоджено "Промiнь"?
- Всiх пошкоджень ще не знаємо, але й без того ясно: ударом метеорита корабель зруйновано так, що про тривалу подорож мiжзоряним простором не може бути й мови.
Академiк Навратiл зблiд:
- Це значить... Це значить, що ми тут полоненi надовго... Робiнзони в чужiй сонячнiй системi...
- На жаль, так, - озвався Чан-су. - Але в нас ще лишаються два допомiжнi лiтаки: "Стрiла" i "Ластiвка". Вони, звичайно, не можуть подолати колосальну вiдстань мiж Альфою Центавра i нашим Сонцем, зате дадуть нам змогу пересуватися мiж планетами системи...
Запала пауза. I коли вона вже почала ставати гнiтючою, раптом спалахнув екран телевiзора в кабiнi "Стрiли", i на ньому з'явилось обличчя Молодiнової:
- Я - "Ластiвка"... Що сталося, Навратiл? Ми викликаємо вас уже три години!.. Щойно облетiли навколо Квiнти. Знайшли на нiй тiльки найнижчi форми життя. Атмосфера надто розрiджена, для дихання людини непридатна. На освiтленому боцi планети дуже висока температура, а на нiчнiй сторонi еєликi морози. Отже, Квiнта не заселена... Яке життя на Квартi? Чи є там люди?
Навратiл примусив себе посмiхнутись:
- Поки що ми встановили, що вищi форми життя на Квартi не виключенi. Хвилину тому ми спустились на море i пливемо до берега. Видно, що вiн вкритий буйною рослиннiстю. Що в нiй криється - невiдомо.
- Дякуємо за повiдомлення. Повертаємось на "Промiнь". До побачення на Квартi!
- На них чекає гарненький сюрприз! - зiтхнув Навратiл. - Єдиною нашою надiєю тепер лишається Кварта.
- Справдi, єдиною, бо бiльша частина запасiв знищена, - додав Чан-су. - Гадаю, нам вистачить продуктiв не бiльш як на два мiсяцi.
***
Берег уже наблизився так, що його можна було бачити неозброєним оком. Над морем нависали дикi скелi, якi не давали можливостi причалити. Над ними на довжелезнiй гiрськiй рiвнинi росли низькi дерева з товстими лускатими стовбурами й великим листям.
Погойдуючись на поплавках, "Стрiла" повiльно просувалась понад берегом. Грубер безперервно вимiрював ультразвуковим апаратом глибину, щоб лiтак мiг вчасно обiйти пiдводнi скелi та мiлини.
- Температура повiтря? - запитав Навратiл.
- Тридцять вiсiм градусiв, - вiдповiв Мадараш. - Зими тут не дочекаєшся.
- Ступiнь радiоактивностi невисокий, - оголосила Свозилова, не пiдводячи голови вiд екрана детектора.
- А як вода в морi?
- За попереднiми даними мiстить тi ж солi, як i морська вода Землi, але має трохи бiльшу питому вагу, - можливо за рахунок важкого водню.
- Це було б для нас дуже вигiдно... А аналiз повiтря, Северсон?
- Досi я не знайшов нiяких слiдiв отруйних випарiв.
- Незважаючи на це, буде краще, якщо ми вийдемо на берег у скафандрах. Дослiдження слiд повторити кiлька разiв. Береженого й бог береже! Ми в незнайомому середовищi i не знаємо...
- Дивiться, дивiться! - раптом вигукнув Мадараш, вимахуючи щойно проявленою кiноплiвкою. - Це - кадри з неосвiтленої пiвкулi Кварти.
- Але ж на них немає нiчого особливого! - розчаровано сказав Северсон, переглянувши знiмки.
- Ви кажете - немає? А погляньте-но крiзь лупу!
- Свiтло! - здивовано вигукнула Свозилова. - Безперечно, це свiтло мислячих створiнь! Я завжди твердила, що тут ми знайдемо людей...
- Тiльки не поспiшайте так, дiвчино! - посмiхнувся Навратiл. - Поки я з ними не погомоню,- не повiрю. Для вчених повсякчас повинно дiяти гасло: не твердити, а дослiджувати...
Алена спохмурнiла:
- Завжди ви зiпсуєте людинi радiсть!.. Ну, то почекаємо i побачимо, хто був правий... Ось тiльки змонтуємо вертолiт.
Вона не встигла договорити, як "Стрiла" раптом рвонулась i помчала вперед так, що поплавки ледве торкались води,
- Що трапилось? Навiщо ви збiльшуєте швидкiсть? - крикнув Мадараш до Крауса.
- Погляньте праворуч, - похмуро озвався той. - Бачите острiвець? Ми на нього мало не наскочили. Виринув просто перед лiтаком.
Навратiл узяв бiнокль i уважно розглядав чорний предмет.
- Здається, це не острiвець, а хребет якоїсь великої риби. Загальмуйте.
- Може, й так, але зустрiч з цiєю потворою теж не була б приємна.
Живий острiвець швидко вiддалявся, потiм зник пiд водою.
- Мабуть, весело тут буде, якщо так гарно починається, - похмуро пожартував Навратiл. - В усякому разi, вивчення життя квартянського моря залишимо на пiзнiше, коли трохи оговтаємось. А зараз, Краус, найкоротшим шляхом до суходолу!
- Вiрно, - погодився професор Мадараш, найрозсудливiша людина в експедицiї. - Вiсiм рокiв живемо без твердого грунту пiд ногами, час уже й стати де-небудь на якiр.
***
Лабораторiя доктора Заяца на братiславськiй Петржалцi, як нiколи, сповнена руху й шуму. В найпросторiшiй кiмнатi група iнженерiв пiд керiвництвом славетного вченого закiнчує монтувати дивовижний апарат, що скидається i на атомний реактор, i на циклотрон для прискорення заряджених часточок атомiв.
Доктор Заяц востаннє перевiряє апаратуру. Все гаразд.
- Струм! - командує вiн тремтячим голосом i впивається поглядом у контрольнi екрани. - Сто двадцять тисяч... сто вiсiмдесят тисяча... двiстi тисяч... - шепоче вiн, i його очi сяють. - Стоп!
Доктор Заяц прямує до квадратної металевої дошки, прикрiпленої над конструкцiєю, повiльно витягає з кишенi свинцеву кульку, завбiльшки, як тенiсний м'ячик, кiлька секунд тримає її над апаратом, потiм пускає.
Кулька нiби втратила свою вагу. Вона знижується повiльно, як мильна бульбашка.
- Ура-а-а! - лунає в лабораторiї. А доктор Заяц бiжить до вiдеофону i швидко набирає номер.
- Всесвiтня Академiя?.. Прошу академiка Хотенкова!
- Ну, якi новини? - з'являється на екранi обличчя академiка. - З виразу ваших очей бачу, що непоганi.
- Так. Вибух атомної бомби в Африцi скерував мене на вiрний шлях. Я весь час сушив собi голову, чому це мiй гравiметр так сильно реагував на вибух.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28