Поки розгорталася мобілізація і стягувались до Міста-1 вірні генералові війська, в столиці відбувся державний переворот.
Владу захопив Ф’юче Пехфект. Він одразу ж скасував усі накази Капа Шкеча, припинив мобілізацію і зайнявся реформами. Заборонив художню літературу і відкрив двадцять нових газет. Змінив державний прапор: з клітчастого на смугастий. І хотів було оголосити нові вибори в парламент, та вже не встиг — у столиці відбувся новий державний переворот. До влади прийшла їх Шістдесят дев’ята схильність.
Одним розчерком пера Шістдесят дев’ятий скасував всі реформи Ф’юче Пехфекта, всі накази Капа Шкеча, всі вердитки Хича і видав лише один-єдиний закон, за яким все доросле населення Щактиф поголовно оголошувалося штатними секретними агентами Легіону Любові.
А революційне полум’я все розгоралось і розгоралось. Дивізія за дивізією, прихопивши зброю та зв’язаних генералів, переходила на бік повстанців. І дуже скоро справи склалися так, що з усіх військ тільки шість повітряних армад лишились вірними центральному уряду.
Шість армад — шість сотень бойових штейпів, це була грізна сила! Правда, за цілком точними даними несхильницької розвідки, більшість із тих штейпів могла знятися в повітря тільки після серйозного ремонту, а майже всі шхуфи, які обслуговували військові штейподроми, в перший день повстання перейшли на бік повстанців.
Керівники несхильницького центру Міста-1 вважали, що раніше, ніж через чотири доби, хичистам не вдасться організувати й закінчити ремонт більшості штейпів цих армад. Однак твердої впевненості в цьому у несхильників не було.
Все це Іванові розповів Анб, як тільки вони зустрілися. А стрілися вони при обставинах не зовсім звичайних.
Одразу після звільнення Бідило приєднався до повстанців, роззброював хичистів, заарештовував легіонерів. Про Чакта ніхто нічого не знав. Коли бій закінчився, Іван пішов до повстанського штабу: може, там знають. У штабі зустрів Рейндза. Той, ні слова не кажучи, вхопив за руку, потягнув в якусь кімнату.
— Ось, візьми, — і подав Іванові кілька папірців. — Це документи. Штаб призначає тебе в екіпаж бойового штейпу.
— Та я ж… — зам’явся Іван, — я ж і мотор, і управління погано знаю…
— Взнаєш. Пройдеш дводобовий інструктаж і все взнаєш. Ууммб!
— Ууммб! — відповів Бідило і вийшов у коридор.
Прочитав, що було написано в папірнях. Виявляється, його призначили третім заступником другого помічника першого командира бойового штейпу номер два. Знизав плечима, пішов шукати свого начальника. Навмання зазирнув в якусь кімнату. Людно… Десятків зо два шхуфів товпляться біля стола.
— Чи не скажете, де другий помічник першого командира штейпу номер два?
— Тут! — почувся з натовпу знайомий голос. Шхуфи розступилися, і Бідило побачив Анба.
— Я за нього, — відповів він поважно, аж наче пихато. Щоки в Анба надулися, ніс — догори.
— А де перший командир?
— Теж я! — ще пихатіше промовив несхильник і не витримав, розреготався. Встав з-за столу. — Ану йди, йди сюди! Попробую, чи цілі твої шхуфські кістки!
— Що це за бюрократична ієрархія? — запитав Іван, насилу звільнившись із ведмедячих обіймів Анба. — Що це таке? Третій заступник другого помічника… Тьху, аж язик Заплутався!
Анб реготав.
— То все Рейндз! А що, погано? Краще й не вигадаєш! І додумався ж хтось поставити його начальником канцелярії штабу! Всім хлопець хороший, один гріх: як дорветься до канцелярського паперу — пиши пропало! Ніякий ти не заступник помічника, ти мій майбутній помічник. За дві доби ознайомишся з технікою і — в небо! Здорово?
— А де Чакт?
— Живий твій Чакт. Знаю, не можеш без нього, включив твого дружка до нашого екіпажу. Чакт у Місті?13 теж дводобовий інструктаж проходить, Ти зараз поспішаєш?
— Ні.
— Посидь пару тоц, звільнюсь, підемо обідать.
І от вони йдуть з їдальні. Анб розказує — скільки тих подій наплелося за дві доби… Вдесятеро більше, ніж за всі віки щактифської історії.
А місто вирує… Пісні, танці, гарні, бадьористі, зовсім не схожі на потворний спикт. Народ святкує перші перемоги.
— Новини! Останні новини! — несамовито кричать хлопчики, бігаючи з паками свіжих листівок. — Війська Шістдесят дев’ятого здаються без бою! Уряд формує армію з жовтих шхуфів! Смерть зрадникам!
«Смерть Безсмертному!» — червоніють написи на обвалених стінах. «Смерті Безсмертному!» — сяє на транспарантах незліченних демонстрацій. «Смерть Безсмертному! Смерть свідкам Безсмертного!» Тисячі палаючих смолоскипів над радісною юрбою Дивно виглядають їх червоні вогні в зеленувато-жовтому сонячному промінні. Здалеку дуже схожі на прапори.
Палає Червоний Вогонь в крові!
Палає Червоний Вогонь в крові! —
гримить гімн несхильників.
— Мабуть, будем прощатися, — Анб спинився. — Ти не забув, що сьогодні починається інструктаж? Перше заняття через десять тоц, гляди, не запізнюйся.
— А коли закінчиться цей інструктаж?
— Післязавтра. Закінчиться — і одразу ж відлітаємо. Ну, ууммб!
— Ууммб!
Бойові штейпи мчали над океаном. Попереду золотою, промінною стіною похитувалася Завіса Спокою. Через три тоци згідно з інструкцією, одержаною разом з маршрутом, всі члени екіпажу вдягнуть антитермічні костюми. Тут же, напохваті, водолазні скафандри.
Рівний, спокійний гул двигунів руху. Анб у кріслі перед пультом управління. Праворуч, біля навігаційних приладів, — Бідило й Чакт. Друзі вже наговорилися і тепер тільки посміхаються…
Іван аж світиться від щастя. Оце тільки-тільки, й п’яти цот не минуло, як Чакт передав йому хвилюючу новину: на центральному штейподромі столиці 28-го сектора знайдено «В-18»… Космічний корабель взято під надійну охорону. Його вже оглядали фахівці і заявили, що після капітального ремонту міжпланетний штейп буде цілком придатний для космічних польотів.
Мерехтить, сяє Золота Завіса… Зеленкуваті тіні біжать по ній, мов зморшки по оксамиту. Та — диво дивне! — вона вже не здається Іванові такою красивою. Щось неживе, хиже в цьому химерному сяйві. Відблисками чужого, давно забутого на Землі гендлярського золота світить вона над землями й водами Щактиф…
«Нічого, недовго вже тобі блимати, — думає Іван.— Скоро погасимо…»
Їх штейп летів другим. 3а ними ще дев’яносто вісім кораблів. Перед відльотом Умбренд (він зараз вів головну машину) вишикував усі екіпажі, прочитав бойовий наказ:
«Підла еліта збирає останні сили. Шістдесят дев’ятий готує до бою шість повітряних армад, жовті шхуфи допомагають йому. В розпорядженні центрального повстанського штабу тільки одна, наша армада.
Однодумці Країни Підземного Полум’я та інших новоутворених революційних держав, що під проводом Еоп об’єдналися у Всесвітню федерацію, посилають нам на підмогу двісті десять армад. Щоправда, штейпи їхні, на жаль, не мають такої потужності, щоб зробитися крізь пояс бур і Завісу Спокою.
Іменем революційної Вамбії наказую:
1. Бойовим штейпам нашої армади о тридцяту дев’ятій тоці досягти острова Зеленого Спокою, приземлитися, вивантажити вибухівку, інструменти, водолазне спорядження.
2. Членам екіпажів одночасно з водолазами-підривниками загону Всесвітньої федерації, що прибуде до Завіси з боку темної півкулі, спуститися на дно океану і закласти під трубу-випромінювач всі двісті ящиків вибухівки. Не бійтеся золотого сяйва! Від теплового випромінювання надійно захистять антитермічні костюми, гравітаційної завіси під водою немає.
3. Вибухом розірвати й погасити Завісу Спокою. Це дасть змогу армадам Федерації проникнути на територію Щактиф».
Перед самим відльотом всім членам екіпажів дали короткочасний відпочинок. Де тільки не побували Іван з Чактом за оті п’ятдесят тоц! Та найсильніше враження лишилося від лабораторії гроундів.
…Глибокі печери під містом, якісь покинуті склади. Тунелі, тунелі, замасковані люки і знов тунелі… Величезна природна зала. Голубе світло широким снопом б’є з отвору в стіні, тріпоче на сяючих сталактитах.
Тривожне, урочисте почуття охоплює Івана: там, за отим порогом, народжуються гроунди — багряні вісники революційної грози…
І раптом згадалося: дитинство, екскурсія в далеке, стародавнє місто. Музей — підпільна друкарня революціонерів… Отак, як тут, у глибині, в підземеллі… Отак, як тут…
Іван переступив поріг і занімів, вражений. Сліпучим видінням іскряться дивовижні механізми. В голубому сяйві сновигають заклопотані шхуфи. Всі чекають Умбренда, скоро чергова передача. Промінна пара рожевими хмарками підіймається під сталактитову стелю, клубочиться, гасне в темному отворі…
І все це зробили шхуфи. Геніальні самоуки… Великі діти свого народу…
Штейпи мчать над океаном. Внизу, за ілюмінатором, — вода, вода… мертва, непорушна гладінь. Ні хвильки, ні острівця.
«От і закінчуються пригоди Івана в Країні Блаженного Спокою. Оце і все», — подумав Бідило і ввімкнув кейф.
На екрані — обличчя шхуфа, мужнє, вилицювате. Пристукуючи кулаком, він говорить спокійно, владно:
— В Еоп — шхуфська революція. В Тахинд — шхуфська революція. В Барра-Лонз — шхуфська революція. В ста двадцяти недавніх щактифських колоніях владу беруть шхуфи.
Нині в ланцюгову реакцію повстань ввімкнулася Вамбія, наша голуба Вамбія — батьківщина несхильницького руху. Грізні повітряні армади Всесвітньої федерації летять нам на допомогу! Нові й нові революційні держави приєднуються до Еоп. Вчора навіть уряд країни Дервердас проголосив, що й він теж приєднується. Але Федерація відмовила, не прийняла дервердасів.
— Слухай, — штовхнув Чакта Іван, — що воно за Дервердас такий? Вже стільки чую про нього…
— О, то країна з цікавою історією… — всміхнувся Чакт. — Хочеш, розповім?
Іван вимкнув кейфоприймач.
— Давай, викладуй! — і зручніше вмостився на великому м’якому сидінні…
— За океаном, за горами, — почав Чакт, — на темній, нічній півкулі здавна-прадавна процвітає благословенна земля Дервердас.
Дервердаси — народ щирий, працьовитий, всього мають вдосталь, все в них своє: і злидні свої, і багатії свої, і столиця своя, і навіть уряд свій у тій столиці засідає.
Щоправда, в цьому питанні — чи свій уряд, чи не свій — серед дервердаських політиків та істориків одностайності й досі нема.
Одні вважають, що уряд їхній останнім часом став наче не зовсім свій.
«Зовсім не свій!» — переконують другі.
«Сам не свій», — твердять треті. Суперечка триває.
А все від того, що уряд Дервердасу завжди приєднується. Приєднується до всіх, особливо до військових блоків. Ще на початку аптахетопу приєднався до держави Безсмертного. Дервердаські міністри й парламентарі на чолі З президентом звернулися тоді до щактифських свідків з проханням перевести їх усіх до столиці Країни Блаженного Спокою на які завгодно посади. Та свідки їм категорично відмовили.
«Дервердасу теж потрібен свій уряд, — сказали вони. — Залишайтесь на батьківщині і правте нашим ім’ям».
Отже, в Дервердасі залишився свій уряд. А коли є уряд, повинен же він щось робити. І уряд став приєднуватись. Тільки надумає Хич будувати в інших країнах додаткові тетраедри, а уряд Дервердасу вже шле схвильовану кейфограму:
«ПРЕКРАСНО! ПРИЄДНУЄМОСЬ ОДНОСТАЙНО!»
Тільки замислить Хич бази свої військові про всякий випадок на територіях колоній розташувать, тільки вердикт про це видасть, а уряд Дервердасу вже й приєднався:
«ЧУДОВО! ПРОСИМО-МОЛИМО, І НА НАШІЙ ЗЕМЛІ ЗБУДУЙТЕ ВІЙСЬКОВІ БАЗИ!»
До того доприєднувалися, що й Палац Парламенту під казарму для солдатів Хича віддати хотіли.
Отака, брате, країна Дервердас! Цікава?
— А цікава й справді! — всміхається Іван.
Чакт замовк. 3а ілюмінатором, як і раніше, стелилася жовта гладінь. Рівно вуркотали двигуни. Все ближчала і ближчала зелено-золота Завіса…
І раптом в кабіні прозвучав тривожний сигнал. Іван стрепенувся — що це? Попереду в ілюмінаторі нічого не видно, праворуч і ліворуч теж все спокійно, позаду… А позаду важкою зеленою хмарою сунули сотні урядових штейпів.
На екрані зв’язку, що світився перед Анбом, з’явилося лице Умбренда.
— Всім повертать! Всім повертать! Триматися мене. Строю не порушувати. Прийняти бій! — пролунав знайомий глухий голос. Екран погас.
— Як же вони встигли? Хто ж їм ремонтував? — здивувався Бідило.
— Звісно хто, — відповів Чакт. — Жовті шхуфи!
— А штейпи гналися за нами… — Іван пильно вдивлявся в ще дуже далекі ряди ворожих машин. — Хтось Шістдесят дев’ятому передав наш маршрут… Хто б це міг зробити…
— Звісно хто, жовті шхуфи! Переодягнені жовті шхуфи! Хто ж іще таке може зробити?! — Чакт аж плюнув і взявся готувати до бою головний ПС корабля.
Іван зрозумів, чому Умбренд вирішив прийняти бій. Можливо б, вони і встигли досягти острівця і навіть приземлитися. Але виконати завдання уже все одно не встигли б. Промені новітніх ПС за кілька секунд спопелили б і їх, і штейпи, і навіть сам острівець. І тому єдине правильне рішення було — прийняти бій.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36
Владу захопив Ф’юче Пехфект. Він одразу ж скасував усі накази Капа Шкеча, припинив мобілізацію і зайнявся реформами. Заборонив художню літературу і відкрив двадцять нових газет. Змінив державний прапор: з клітчастого на смугастий. І хотів було оголосити нові вибори в парламент, та вже не встиг — у столиці відбувся новий державний переворот. До влади прийшла їх Шістдесят дев’ята схильність.
Одним розчерком пера Шістдесят дев’ятий скасував всі реформи Ф’юче Пехфекта, всі накази Капа Шкеча, всі вердитки Хича і видав лише один-єдиний закон, за яким все доросле населення Щактиф поголовно оголошувалося штатними секретними агентами Легіону Любові.
А революційне полум’я все розгоралось і розгоралось. Дивізія за дивізією, прихопивши зброю та зв’язаних генералів, переходила на бік повстанців. І дуже скоро справи склалися так, що з усіх військ тільки шість повітряних армад лишились вірними центральному уряду.
Шість армад — шість сотень бойових штейпів, це була грізна сила! Правда, за цілком точними даними несхильницької розвідки, більшість із тих штейпів могла знятися в повітря тільки після серйозного ремонту, а майже всі шхуфи, які обслуговували військові штейподроми, в перший день повстання перейшли на бік повстанців.
Керівники несхильницького центру Міста-1 вважали, що раніше, ніж через чотири доби, хичистам не вдасться організувати й закінчити ремонт більшості штейпів цих армад. Однак твердої впевненості в цьому у несхильників не було.
Все це Іванові розповів Анб, як тільки вони зустрілися. А стрілися вони при обставинах не зовсім звичайних.
Одразу після звільнення Бідило приєднався до повстанців, роззброював хичистів, заарештовував легіонерів. Про Чакта ніхто нічого не знав. Коли бій закінчився, Іван пішов до повстанського штабу: може, там знають. У штабі зустрів Рейндза. Той, ні слова не кажучи, вхопив за руку, потягнув в якусь кімнату.
— Ось, візьми, — і подав Іванові кілька папірців. — Це документи. Штаб призначає тебе в екіпаж бойового штейпу.
— Та я ж… — зам’явся Іван, — я ж і мотор, і управління погано знаю…
— Взнаєш. Пройдеш дводобовий інструктаж і все взнаєш. Ууммб!
— Ууммб! — відповів Бідило і вийшов у коридор.
Прочитав, що було написано в папірнях. Виявляється, його призначили третім заступником другого помічника першого командира бойового штейпу номер два. Знизав плечима, пішов шукати свого начальника. Навмання зазирнув в якусь кімнату. Людно… Десятків зо два шхуфів товпляться біля стола.
— Чи не скажете, де другий помічник першого командира штейпу номер два?
— Тут! — почувся з натовпу знайомий голос. Шхуфи розступилися, і Бідило побачив Анба.
— Я за нього, — відповів він поважно, аж наче пихато. Щоки в Анба надулися, ніс — догори.
— А де перший командир?
— Теж я! — ще пихатіше промовив несхильник і не витримав, розреготався. Встав з-за столу. — Ану йди, йди сюди! Попробую, чи цілі твої шхуфські кістки!
— Що це за бюрократична ієрархія? — запитав Іван, насилу звільнившись із ведмедячих обіймів Анба. — Що це таке? Третій заступник другого помічника… Тьху, аж язик Заплутався!
Анб реготав.
— То все Рейндз! А що, погано? Краще й не вигадаєш! І додумався ж хтось поставити його начальником канцелярії штабу! Всім хлопець хороший, один гріх: як дорветься до канцелярського паперу — пиши пропало! Ніякий ти не заступник помічника, ти мій майбутній помічник. За дві доби ознайомишся з технікою і — в небо! Здорово?
— А де Чакт?
— Живий твій Чакт. Знаю, не можеш без нього, включив твого дружка до нашого екіпажу. Чакт у Місті?13 теж дводобовий інструктаж проходить, Ти зараз поспішаєш?
— Ні.
— Посидь пару тоц, звільнюсь, підемо обідать.
І от вони йдуть з їдальні. Анб розказує — скільки тих подій наплелося за дві доби… Вдесятеро більше, ніж за всі віки щактифської історії.
А місто вирує… Пісні, танці, гарні, бадьористі, зовсім не схожі на потворний спикт. Народ святкує перші перемоги.
— Новини! Останні новини! — несамовито кричать хлопчики, бігаючи з паками свіжих листівок. — Війська Шістдесят дев’ятого здаються без бою! Уряд формує армію з жовтих шхуфів! Смерть зрадникам!
«Смерть Безсмертному!» — червоніють написи на обвалених стінах. «Смерті Безсмертному!» — сяє на транспарантах незліченних демонстрацій. «Смерть Безсмертному! Смерть свідкам Безсмертного!» Тисячі палаючих смолоскипів над радісною юрбою Дивно виглядають їх червоні вогні в зеленувато-жовтому сонячному промінні. Здалеку дуже схожі на прапори.
Палає Червоний Вогонь в крові!
Палає Червоний Вогонь в крові! —
гримить гімн несхильників.
— Мабуть, будем прощатися, — Анб спинився. — Ти не забув, що сьогодні починається інструктаж? Перше заняття через десять тоц, гляди, не запізнюйся.
— А коли закінчиться цей інструктаж?
— Післязавтра. Закінчиться — і одразу ж відлітаємо. Ну, ууммб!
— Ууммб!
Бойові штейпи мчали над океаном. Попереду золотою, промінною стіною похитувалася Завіса Спокою. Через три тоци згідно з інструкцією, одержаною разом з маршрутом, всі члени екіпажу вдягнуть антитермічні костюми. Тут же, напохваті, водолазні скафандри.
Рівний, спокійний гул двигунів руху. Анб у кріслі перед пультом управління. Праворуч, біля навігаційних приладів, — Бідило й Чакт. Друзі вже наговорилися і тепер тільки посміхаються…
Іван аж світиться від щастя. Оце тільки-тільки, й п’яти цот не минуло, як Чакт передав йому хвилюючу новину: на центральному штейподромі столиці 28-го сектора знайдено «В-18»… Космічний корабель взято під надійну охорону. Його вже оглядали фахівці і заявили, що після капітального ремонту міжпланетний штейп буде цілком придатний для космічних польотів.
Мерехтить, сяє Золота Завіса… Зеленкуваті тіні біжать по ній, мов зморшки по оксамиту. Та — диво дивне! — вона вже не здається Іванові такою красивою. Щось неживе, хиже в цьому химерному сяйві. Відблисками чужого, давно забутого на Землі гендлярського золота світить вона над землями й водами Щактиф…
«Нічого, недовго вже тобі блимати, — думає Іван.— Скоро погасимо…»
Їх штейп летів другим. 3а ними ще дев’яносто вісім кораблів. Перед відльотом Умбренд (він зараз вів головну машину) вишикував усі екіпажі, прочитав бойовий наказ:
«Підла еліта збирає останні сили. Шістдесят дев’ятий готує до бою шість повітряних армад, жовті шхуфи допомагають йому. В розпорядженні центрального повстанського штабу тільки одна, наша армада.
Однодумці Країни Підземного Полум’я та інших новоутворених революційних держав, що під проводом Еоп об’єдналися у Всесвітню федерацію, посилають нам на підмогу двісті десять армад. Щоправда, штейпи їхні, на жаль, не мають такої потужності, щоб зробитися крізь пояс бур і Завісу Спокою.
Іменем революційної Вамбії наказую:
1. Бойовим штейпам нашої армади о тридцяту дев’ятій тоці досягти острова Зеленого Спокою, приземлитися, вивантажити вибухівку, інструменти, водолазне спорядження.
2. Членам екіпажів одночасно з водолазами-підривниками загону Всесвітньої федерації, що прибуде до Завіси з боку темної півкулі, спуститися на дно океану і закласти під трубу-випромінювач всі двісті ящиків вибухівки. Не бійтеся золотого сяйва! Від теплового випромінювання надійно захистять антитермічні костюми, гравітаційної завіси під водою немає.
3. Вибухом розірвати й погасити Завісу Спокою. Це дасть змогу армадам Федерації проникнути на територію Щактиф».
Перед самим відльотом всім членам екіпажів дали короткочасний відпочинок. Де тільки не побували Іван з Чактом за оті п’ятдесят тоц! Та найсильніше враження лишилося від лабораторії гроундів.
…Глибокі печери під містом, якісь покинуті склади. Тунелі, тунелі, замасковані люки і знов тунелі… Величезна природна зала. Голубе світло широким снопом б’є з отвору в стіні, тріпоче на сяючих сталактитах.
Тривожне, урочисте почуття охоплює Івана: там, за отим порогом, народжуються гроунди — багряні вісники революційної грози…
І раптом згадалося: дитинство, екскурсія в далеке, стародавнє місто. Музей — підпільна друкарня революціонерів… Отак, як тут, у глибині, в підземеллі… Отак, як тут…
Іван переступив поріг і занімів, вражений. Сліпучим видінням іскряться дивовижні механізми. В голубому сяйві сновигають заклопотані шхуфи. Всі чекають Умбренда, скоро чергова передача. Промінна пара рожевими хмарками підіймається під сталактитову стелю, клубочиться, гасне в темному отворі…
І все це зробили шхуфи. Геніальні самоуки… Великі діти свого народу…
Штейпи мчать над океаном. Внизу, за ілюмінатором, — вода, вода… мертва, непорушна гладінь. Ні хвильки, ні острівця.
«От і закінчуються пригоди Івана в Країні Блаженного Спокою. Оце і все», — подумав Бідило і ввімкнув кейф.
На екрані — обличчя шхуфа, мужнє, вилицювате. Пристукуючи кулаком, він говорить спокійно, владно:
— В Еоп — шхуфська революція. В Тахинд — шхуфська революція. В Барра-Лонз — шхуфська революція. В ста двадцяти недавніх щактифських колоніях владу беруть шхуфи.
Нині в ланцюгову реакцію повстань ввімкнулася Вамбія, наша голуба Вамбія — батьківщина несхильницького руху. Грізні повітряні армади Всесвітньої федерації летять нам на допомогу! Нові й нові революційні держави приєднуються до Еоп. Вчора навіть уряд країни Дервердас проголосив, що й він теж приєднується. Але Федерація відмовила, не прийняла дервердасів.
— Слухай, — штовхнув Чакта Іван, — що воно за Дервердас такий? Вже стільки чую про нього…
— О, то країна з цікавою історією… — всміхнувся Чакт. — Хочеш, розповім?
Іван вимкнув кейфоприймач.
— Давай, викладуй! — і зручніше вмостився на великому м’якому сидінні…
— За океаном, за горами, — почав Чакт, — на темній, нічній півкулі здавна-прадавна процвітає благословенна земля Дервердас.
Дервердаси — народ щирий, працьовитий, всього мають вдосталь, все в них своє: і злидні свої, і багатії свої, і столиця своя, і навіть уряд свій у тій столиці засідає.
Щоправда, в цьому питанні — чи свій уряд, чи не свій — серед дервердаських політиків та істориків одностайності й досі нема.
Одні вважають, що уряд їхній останнім часом став наче не зовсім свій.
«Зовсім не свій!» — переконують другі.
«Сам не свій», — твердять треті. Суперечка триває.
А все від того, що уряд Дервердасу завжди приєднується. Приєднується до всіх, особливо до військових блоків. Ще на початку аптахетопу приєднався до держави Безсмертного. Дервердаські міністри й парламентарі на чолі З президентом звернулися тоді до щактифських свідків з проханням перевести їх усіх до столиці Країни Блаженного Спокою на які завгодно посади. Та свідки їм категорично відмовили.
«Дервердасу теж потрібен свій уряд, — сказали вони. — Залишайтесь на батьківщині і правте нашим ім’ям».
Отже, в Дервердасі залишився свій уряд. А коли є уряд, повинен же він щось робити. І уряд став приєднуватись. Тільки надумає Хич будувати в інших країнах додаткові тетраедри, а уряд Дервердасу вже шле схвильовану кейфограму:
«ПРЕКРАСНО! ПРИЄДНУЄМОСЬ ОДНОСТАЙНО!»
Тільки замислить Хич бази свої військові про всякий випадок на територіях колоній розташувать, тільки вердикт про це видасть, а уряд Дервердасу вже й приєднався:
«ЧУДОВО! ПРОСИМО-МОЛИМО, І НА НАШІЙ ЗЕМЛІ ЗБУДУЙТЕ ВІЙСЬКОВІ БАЗИ!»
До того доприєднувалися, що й Палац Парламенту під казарму для солдатів Хича віддати хотіли.
Отака, брате, країна Дервердас! Цікава?
— А цікава й справді! — всміхається Іван.
Чакт замовк. 3а ілюмінатором, як і раніше, стелилася жовта гладінь. Рівно вуркотали двигуни. Все ближчала і ближчала зелено-золота Завіса…
І раптом в кабіні прозвучав тривожний сигнал. Іван стрепенувся — що це? Попереду в ілюмінаторі нічого не видно, праворуч і ліворуч теж все спокійно, позаду… А позаду важкою зеленою хмарою сунули сотні урядових штейпів.
На екрані зв’язку, що світився перед Анбом, з’явилося лице Умбренда.
— Всім повертать! Всім повертать! Триматися мене. Строю не порушувати. Прийняти бій! — пролунав знайомий глухий голос. Екран погас.
— Як же вони встигли? Хто ж їм ремонтував? — здивувався Бідило.
— Звісно хто, — відповів Чакт. — Жовті шхуфи!
— А штейпи гналися за нами… — Іван пильно вдивлявся в ще дуже далекі ряди ворожих машин. — Хтось Шістдесят дев’ятому передав наш маршрут… Хто б це міг зробити…
— Звісно хто, жовті шхуфи! Переодягнені жовті шхуфи! Хто ж іще таке може зробити?! — Чакт аж плюнув і взявся готувати до бою головний ПС корабля.
Іван зрозумів, чому Умбренд вирішив прийняти бій. Можливо б, вони і встигли досягти острівця і навіть приземлитися. Але виконати завдання уже все одно не встигли б. Промені новітніх ПС за кілька секунд спопелили б і їх, і штейпи, і навіть сам острівець. І тому єдине правильне рішення було — прийняти бій.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36