Злякано крутячи гадючими головами з червонуватими оченятами, вони зсковзнули до його ніг і там були розрізані на кілька частин гострими краями рулів. Мелькнула невелика акула, кинулась було навперейми цим незвичайним створінням, але зараз же, вигнувшись дугою, шугонула вгору, до світлих вод поверхні.
Опустивши на гвинти запобіжні решітки, зоолог і Скворешня, як два важких снаряди, ввірвалися в зарості велетенських саргассових водоростей, які тяглися з дна до поверхні. Коріння водоростей, яке неглибоко проникало в грунт і служило не для живлення рослини, а тільки для її прикріплення до дна, легко відривалося під натиском скафандрів. Наповнені повітрям пухирці, що сиділи, як виноградники, на золотистих стовбурах і біля хвостиків листків, безперервно лопались, повітря з них виривалося, і вода, здавалось, кипіла по всьому шляху стрімкого бігу людей.
Закінчились водорості. За відкритою галявиною починалася коралова хаща.
– Де ж його тут шукати? – звернувся до зоолога Скворешня.
– З того боку.
Зменшивши швидкість, вони зробили кілька зигзагів по околиці коралових заростей, напружено вглядаючись у густе сплетіння яскравих, сповнених життям кущів і гілок. Павлика не було видно. Вони спустилися нижче, пронеслися над хащею, майже зачіпаючи вершечки, зриваючи зі скель ніжні квітучі коралові гілочки, пухирчасті гірлянди водоростей.
– Павлику! Павлику! Де ти?
– Відповідай, бічо! Ми тут.
Раптом Скворешня круто повернувся кругом себе, пірнув униз головою до підніжжя високої коралової колони і вигукнув:
– Ось він! Лежить! Сюди, Лорд! Сюди! Який жах! Дивіться, з ким йому довелося битися.
Приголомшений зоолог, давши гвинтові задній хід, упав на дно і кілька секунд стояв нерухомо.
– Меч-риба! – вигукнув він нарешті, кидаючись на коліна перед Павликом, що лежав на піску.
Величезна, не менше трьох метрів завдовжки, риба з струнким і могутнім тілом, з високим серповидним спинним плавцем і таким самим витончено вирізаним хвостом придавила Павлика всією своєю вагою, наполовину закривши його.
Шершава шкіра на її спині була яскраво забарвлена в дивовижну мішанину червоного і голубого кольору, але на решті тіла переважав синій колір найрізноманітніших відтінків: черево було синюватобілого кольору з красивим сріблястим блиском, плавці – сіросині, хвіст – синьо-чорний, і навіть круглі великі очі – темносині.
У неї, як і більшості риб, темні і світлі фарби були розташовані строго закономірно й доцільно: коли дивишся зверху, важко розрізнити темну спину, що зливається з кольором води; при вигляді знизу, в світлі, що йде зверху, ніби розчинялось світле черево риби. Але найбільш вар-тий уваги був у неї меч – довгий, плоский, гострий. Цей меч був продовженням верхньої щелепи риби і тягся не менше, ніж на сімдесят п'ять сантиметрів попереду неї, являючи собою грізну зброю. Меч величезної риби, яка збила Павлика, майже цілком увійшов у заховану водоростями ущелину коралової колони, що височіла над місцем, де сталася ця підводна драма.
– Невже вона вбила його? – промовив тремтячим голосом зоолог, вглядаючись у бліде Павликове обличчя, його щільно заплющені очі.
– Ні, він живий, Лорд! – твердим голосом сказав Скворешня, підіймаючись з колін. – Меч-риба могла б його убити, тільки пошкодивши скафандр. Цього, як бачите, не сталося, скафандр зовсім цілий. Хай живе наш хлопчик! Зате ж і пришив він її! На місці! Як з гармати!
Павликові руки з натягнутими на них рукавицями були судорожно обвиті навколо круглого тіла риби, нижче її спинного плавця.
Скворешня обережно розвів руки хлопчика в сторони.
– Підніміть рибу, – сказав зоолог, – я витягну з-під неї Павлика.
Це було швидко зроблено. Зоолог з усіх боків уважно обдивився хлопчиків скафандр і не знайшов ніяких пошкоджень. Лише плесковатий довгастий ящичок, схожий на браунінг, що висів на правому боці, був зірваний з пояса і тримався на одному шнурі.
Зоолог, ще раз пильно придивившись до блідого, знекровленого обличчя Павлика, тепер побачив, що тонка, ніжна шкіра на його правій скроні ледве помітно пульсувала.
– Він живий, Скворешня! Він живий!
– А я вам що сказав? – з радісною посмішкою відповів велетень, не зводячи очей з обличчя хлопчика.
Зоолог шзидко відкрив щиток управління на поясі хлопчика і натиснув одну з кнопок.
– Невелика додаткова порція кисню, – промовив він, – допоможе йому швидко отямитися. Ось і щоки порожевіли. Чудово!.. Павлику! Павлику! Ти чуєш мене, бічо? Відповідай! Відповідай мені!
Хлопчикові очі відкрилися. Якусь секунду він дивився на зоолога безтямним поглядом, потім раптовий жах перекосив ного обличчя, але зараз же, побачивши Скворешню, який схилився над ним і посміхався, він відповів йому слабою усмішкою.
– Ну ось, все гаразд, – продовжував зоолог. – Тепер трошки какао з термоса, і буде зовсім добре.
Він натиснув у хлопчиковому патронташі другу кнопку, і зараз же в Павликовому шоломі з-під коміра піднялася чорна зігнута трубка і закругленим кінцем зупинилася якраз біля його губів.
– Випий, випий, бічо, – ласкаво промовив зоолог, – тобі стане краще.
Павлик узяв трубку в рот і кілька разів ковтнув. Випадково глянувши при цьому вбік від себе, він раптом побачив страхітлизу тушу меч-риби і, різко підхопившись, завмер від жаху. Скворешня розсміявся і поклав йому руку на плече.
– Ну, ну, не лякайся, Павлику! Ти тепер герой! Дивись, яку ти рибину сам убив. Молодець, хлопчику!
– Я навіть не встиг розгледіти її, – з блідою посмішкою, слабим голосом відповів Павлик. – Вона так несподівано кинулась на мене…
– Ну, тепер додому, швидше додому, Скворешня, – заспішив зоолог.
– Єсть додому, товаришу Лорд! – весело відгукнувся Скворешня.
За хвилину під спинними ранцями зоолога і Скво-решні уже оберталися гвинти. На великих руках велетня, як у колисці, затишно влаштувався Павлик. Стрімко розрізаючи воду, всі троє понеслися вниз, у темпі глибини океану.
***
На глибині шестисот п'ятдесяти метрів промінь прожектора здавався великим яскравоголубим тунелем, просвердленим у тільній непроникній оксамитночорній темряві. Його далекий кінець сліпуче сяяв, немов краплина розплавленого металу, тоді як найближчий був схожий на широкий розтруб, який поступово роз'їдала і поглинала навколишня темрява.
Зоолог і Скворешня з Павликом на руках пливли на двох десятих повного ходу вздовж світлового тунелю, тримаючись трохи осторонь нього. Слабий голубий відблиск лягав на їхні обличчя і металеві скафандри. В самому тунелі, мов на прозорому сріблястому екрані, звивалися силуети риб. Вони раптово виринали на ньому з пітьми, гралися, немов сп'янілі від потоків незвичайного світла, або подовгу, як зачаровані, нерухомо висіли; потім зникали так само раптово, ніби розтанувши.
Зоолог відвернув голову від променя прожектора, і йому здалося, що він бачить з усіх сторін навколо себе дивне, усіяне незвичайними зорями небо, що ледве світліло вгорі, над спиною.
Ці зорі – голубі, червоні, зелені, сріблясті – літали в усіх напрямах, то спалахуючи, то гаснучи, то поодинці, окремими лампочками, то сплітаючись у блискаючі кільця в перлисті діадеми або розтягуючись різнокольоровими миготливими гірляндами.
І в промені прожектора, і в сяючих навкруги точках, плямах і лініях зоолог впізнавав або вгадував відомих йому тварин – випадкову здобич глибоководних драг, тралів і сітей, рідкісних гостей морських біологічних і зоологічних станцій, лабораторій. Але найчастіше він безпорадно розводив руками, вперше спостерігаючи безліч дивних, нікому ще невідомих створінь.
Скільки ще несподіваного ховають в собі ці безмежні глибини океану! Чого варті найхитромудріші способи лову для сильних, швидких і спритних жителів глибин? Кого приносять на поверхню ці жалюгідні знаряддя сліпого полювання, крім найповільніших або найслабіших створінь, що населяють ці таємничі, повні загадок товщі океану!
Все, з чим зоолог встиг уже ознайомитись за короткий строк роботи на чудовому кораблі, показало йому, наскільки обмежені, убогі і випадкові дані, які мала до Цього часу наука про море, його життя і про життя в ньому. Тільки тепер, з появою цього корабля, океанографія, фізика і хімія моря, його біологія почнуть виходити з стану дитинства. Груди зоолога розширювались від захоплення, коли він думав, що саме він – перший, хто вільно і безпосередньо вивчає море і його життя в справжніх, природніх умовах.
Величезна тінь, яка нагадувала силует кашалота, з'явилася в мороці, ледве вимальовуючись на фоні слабого відбитого світла, що розсіювалося навколо прожектора.
– Ну ось ми й дома, – сказав через деякий час зоолог. – Викликаю підводний човен.
Всю відстань, що відділяла місце бою Павлика з меч-рибою до підводного човна, десять кілометрів, зоолог і Скворешня пройшли лише за десять хвилин.
Вони наблизились до підводного човна з правого його борту, з середини якого з убивчою силою бив промінь прожектора потужністю в дванадцять мільярдів свічок. Світловий тунель був тут ніби наповнений розтопленим до сліпучої білизни металом. Промінь був чистий і пустельний. Жодне живе створіння не могло витримати яскравості цього світла на відстані до ста метрів від прожектора. Ті ж, що випадково потрапляли в його промінь, вмить засліплювались і, надовго паралізовані, безпомічно падали на дно.
Обмінявшись по радіотелефону кількома словами з центральним постом підводного човна, зоолог і Скворешня повільно підпливли під самий прожектор. Від гоф-рированого борту підводного корабля відвалилась і горизонтально лягла, тримаючись на завісах і тросах, рівна металева площадка, відкрита попереду і обгороджена перилами з боків. Одночасно позаду площадки розсунувся борт і відкрилася кубічна камера, наповнена зеленуватою водою і жовтим світлом кількох електричних ламп. Зупинивши і сховавши гвинт, Скворешня перший зійшов на площадку і, тримаючи на руках Павлика, увійшов у водяну камеру. Вслід за ним зайшов зоолог і, вже всередині, праворуч від вхідного отвору, натиснув чотирикутну, що сяяла червоним світлом, кнопку. Площадка піднялася і закрила вхід до підводного човна. Стулки товстих металевих дверей зсунулися і притиснулися одна до одної краями з такою силою, що важко було розрізняти лінію, де вони зійшлися. Вода почала швидко витікати. Оголилися металеві стіни. Біля непомітного тепер виходу на зовнішній стіні виднівся ряд кнопок з головками, що поблискували різнокольоровими вогнями. На протилежній стіні було видно кілька вправлених в неї приладів з циферблатами, стрілками, градуірованими скляними трубками.
Через десять-пятнадцять секунд на підлозі камери не було й краплини води. Зоолог і Скворешня продовжували нерухомо стояти.
– Який тиск, Лорд? – нетерпляче запитав Скворешня.
Зоолог підійшов до приладів і подивився на одну з стрілок.
– Уже вісімнадцять атмосфер, – відповів він. – Зараз тиск повітря стане нормальним, і можна буде роздягтися.
Переступаючи з ноги на ногу, він дивився не відриваючись на прилади, потім відкрив патронташ на поясі і натиснув одну з кнопок. Зараз же присоси, які тримали шолом на комірі скафандра втягли в себе повітря, і зоолог швидко зняв шолом з голови.
Слідом за цим він вийняв з патронташа мідну голку на довгому тонкому шнурі і, натиснувши маленьку кнопку на рукоятці голки, провів гострим її кінцем по жолобку на середині лінії скафандра – зверху вниз, потім по обох ногах до ступні і, нарешті, навколо талії. Скафандр розкрився по всіх цих лініях, і зоолог почав поступово звільнятися від окремих частин свого металевого одягу. Таку саму операцію проробив Скворешня над Павликом.
В цей час у внутрішній стіні розсунулися двері, і в камеру вбіг молодий сухорлявий і смаглявий червонофлотець у білій форменці і чорних штанях. Смоляночорне волосся на його голосі було гладко причесане, з рівним білим проділом збоку, але на тім'ї визивно стирчало непокірне жорстке пасмо.
– Що з Павликом? – крикнув він, кидаючись до Скворешні.
– Нічого, Марате Мойсейовичу, нічого! – весело відповів Павлик, вириваючись з рук Скворешні і підбігаючи до молодого червонофлотця.
– Ну, ну, нічого… – втрутизся зоолог. – Роздягай його швидше, Марате, і неси в госпітальний відсік, я зараз же огляну його.
В камеру квапливо увійшла молода людина в білому кітелі – коренаста, чорноволоса, з темножовтим, монгольського типу обличчям. Її вузькі, косо поставлені очі тривожно оглядали водолазів, що роздягалися.
– Цой! Цой! – радісно зустрів його Павлик, не даючи йому промовити й слова. – Я приніс тобі цікавого молюска! Я здоровий, і нічого особливого! Арсен Давидовим говорить, що це новий молюск. Тільки він хворий якийсь. Арсен Давидович хоче, щоб ти його дослідив.
– Матінко! – розсміявся Цой, показуючи два ряди чудових зубів. – Одразу аж три мішки наговорив! Отже, здоровий! Ну, ходім спершу на ремонт, герою!
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67