Коли я подумаю про це, я ладен чуб на собі рвати…
Зоолог уважно слухав, не спускаючи теплого погляду з Марата.
– Ти тільки не хвилюйся, кацо! Будь спокійний! Не міг же ти передбачити, що ми зустрінемося з такими страховищами. Але ти молодець, кацо! Правду скажу, мені подобається, що ти починаєш розуміти всю складність і так званих маленьких проблем… Немає маленьких проблем, дорогий мій! Кожна маленька проблема є частина великої. І, не розв'язавши маленьку, – провалиш велику! От. Ну, що ж ти придумав з шоломом?
Марат сів на стілець, опустив голову. Трохи повернувшись до зоолога і, мабуть, продовжуючи думати про щось своє, він почав:
– Так, Арсене Давидовичу… В той нещасний день, коли ви так постраждали…
– Ну, ну, ну… – незадоволено пробурмотів зоолог, – зовсім не нещасний. Такі чудові відкриття. Ціла колонія Lammelibranchiata cephala Lordkipanidze! Я гадаю, вона під цією назвою увійде тепер у науку, – з деяким самовдоволенням додав учений. – І нарешті, ці доісторичні страховища! Адже це світове відкриття! А ти кажеш – нещасний… Побільше б мені таких нещасних. А втім, продовжуй…
– Ну ось. У той день ми вийшли з Цоєм і Павликом з підводного човна. Ну, там розпустувались. Вони мене впіймали, схопили з обох боків і почали трясти. Голова билася в шоломі, як горіх у пляшці. Як я не намагався, як не напружував шию, та все-таки кілька разів боляче стукнувся черепом. І я тоді знову подумав, що добре було б внести в шолом невеликі поправки.
– І до чого ж ти додумався?
– По-моєму, в шоломі треба влаштувати м'яку підкладку ззаду, за потилицею. Все одно ми не користуємось прозорістю задньої частини шолома. А проти скронь і лоба треба поставити пружні спіралі на зразок матрацних пружин. Крайні внутрішні витки спіралей одягти в м'яку ізоляцію…
– Добре, Марате! – серйозно сказав зоолог. – Чудова ідея! Ти на поході гарненько продумай її, а повернемося додому, обов'язково поговори з Крєпіним. І я підтримаю.
Наче заспокоєний цією розмовою, Марат попрощався й пішов, пропустивши спершу Цоя, який заходив у відсік.
Цой був у білосніжному халаті, акуратно зав'язаному на всі до одної тасьомочки, і мав вигляд справжнього, правда молодого і трохи зніяковілого від своєї молодості, лікаря. Він швидко підійшов до ліжка зоолога.
– Як справи, Арсене Давидовичу? Як ми себе почуваємо? Дозвольте ваш пульс… Чудово. Наповнення хороше. Сімдесят вісім ударів на хвилину. Ви швидко видужуєте.
Цой обережно, майже з ніжністю поправив подушки під головою ученого, підіткнув одіяло.
– А після чого тут особливо видужувати? – добродушно посміхнувся йому зоолог. – Дрібниця якась! Я думаю, завтра-післязавтра встану – і за роботу! На нас чекає чудова робота!
Цой замахав на нього руками, виявивши величезний жах на обличчі.
– Що ви! Що ви, Арсене Давидовичу! І не думайте! Менше ніж через п'ять днів ніяк не можна! Потім вам обов'язково необхідно пройти курс кварцового опромінення. Кілька сеансів електризації… Ні, ні… Як можна!
Зоолог вмить розлютувався:
– Ти збожеволів, Цой! Ні, ти зовсім збожеволів. Що ти мені казки розповідаєш! Які там електризації і кварци! Мені треба якнайшвидше повернутися в печеру, сфотографувати ті страховища. Адже не можу я взяти їх сюди, на підводний човен. Я хоч одну голову візьму. Я вже домовився з капітаном: спеціально для цього підводний човен тут затримається. А він тут з своїми електризаціями, кварцами! «Курс опромінення»! обурено передражнював учений Цоя.– – Ач! Зрадів!
– Все одно… Можете лаятись, Арсене Давидовичу, – покірливо, але з образою в голосі промовив Цой. – Я тоді доповім капітанові, що ви не слухаєте…
– «Не слухаєте»! Теж знайшовся лікар!
Баритон зоолога лунав по всьому верхньому коридору, проникав у жилі каюти і службові приміщення, досягаючи навіть найвіддаленіших куточків машинного відділу. Підводний човен етояв на місці, і у відділі панувала цілковита тиша.
З кают вибігали люди, вільні від вахти, прислухалися, пересміювались.
– Розбушувався наш Лорд!
– З нього, як з гуся вода!
– Пушить бідолашного Цоя! Тільки пір'я летить!
– З таким пацієнтом наплачешся.
З центрального поста управління вийшов капітан і попрямував до госпітального відсіку. Капітанові довелося взяти на себе несподівану роль арбітра між лікарем і пацієнтом. Рішення було Соломонове, і його з задоволенням прийняли обидві сторони: зоолог пообіцяв, що лежатиме три дні беззаперечно, після чого, якщо все буде проходити нормально, йому буде дозволено працювати в'лабораторії, а на п'ятий день і виходити з підводного човна, щоб працювати в печері. Кварцове опромінення він буде приймати одночасно з роботою. Щождо електризації, то поки що не приймати ніяких рішень – майбутнє покаже.
Бачачи однак, як зоолог сумує з приводу того, що всі роботи по обслідуванню дна і глибин на цій ділянці зовсім припинилися через його хворобу, капітан пішов ще далі. Тому що Цой цілком завантажений лабораторною роботою над молюсками та іншими уже зібраними тут матеріалами, капітан пообіцяв тимчасово прикомандируватн когось з команди, за вибором зоолога, для продовження збирання матеріалів під його керівництвом і за його інструкціями.
– Я буду дуже вдячний, якщо ви дозволите мені взяти на себе цю роботу, – почувся раптом глухий голос.
Горєлов давно вже увійшов до госпітального відсіку, чув капітанове рішення і тепер стояв біля дверей, дивлячись благаючими очима на зоолога.
– Я вже неодноразово виконував її під вашим наглядом, Арсене Давидовичу, – продовжував він, посміхаючись і наближаючись до ліжка ученого. – Вона мене настільки захопила, що, мені здається, Арсене Давидовичу, ви і тепер будете задоволені. На моїй роботі головного механіка, Миколо Борисовичу, – звернувся він до капітана, – це зовсім не відіб'ється. Тим більше, що ми, мабуть, будемо більше стояти на місці, ніж рухатись.
– Будь ласка, Федоре Михайловичу! – дружньо посміхаючись до Горєлова, погодився капітан. – Якщо це влаштовує Арсена Давидовича, то з мого боку ніяких заперечень не буде. Але майте на увазі, що відповідальність за стан і роботу двигунів продовжує лишатися. на вас.
– Чудово, чудово! Це мене влаштовує якнайкраще! – шумно зрадів зоолог. – Федір Михайлович знає, чим я найбільше цікавлюсь, де шукати і як шукати. Ми з ним уже чимало попрацювали разом. Все складається чудово! Дякую вам, капітане! Дякую вам, Федоре Михайловичу.
Коли б поважний учений не перебував у такому радісному стані, він, мабуть, звернув би увагу на незвичайну блідість Горєлова, на хворобливу натягнутість його посмішки, на те, як часто він проводив рукою по лобі, немовби стираючи з нього піт слабості. А втім, ентузіасти, не шкодуючи себе, нерідко так само ставляться й до інших. У всякому разі було цілком ясно, що вчений зовсім забув і про електризацію, і про масаж, і про грязьові ванни, які він ще недавно так настійливо рекомендував своєму колишньому пацієнту. В результаті всі лишилися дуже задоволені розмовою, яка почалася так бурхливо і закінчилася всім на втіху.
– Цой, голубчику, – дружньо звернувся вчений до свого лікаря і помічника, коли капітан вийшов із відсіку, – дай, будь ласка, Федорові Михайловичу список видів тварин, яких ми намітили собі для особливо ретельних шукань на глибинах. Передусім викресли все, уже знайдене нами. Дай йому також для ознайомлення всі наші альбоми, зарисовки, атласи. Виділи для Федора Михайловича і постійний екскурсійний мішок з інструментами та приладдями.
***
Коли після двогодинної бесіди з Цоєм Горєлов вийшов із лабораторії, він швидко попрямував до своєї каюти, важко навантажений матеріалами і спорядженням. Він квапливо відімкнув замок дверей, ретельно потім замкнув їх за собою і з полегшенням склав усе принесене на круглий стіл, що стояв посеред каюти. Каюта була невелика, довгаста, з ліжком і шафою для одягу біля правої стіни, умивальником і туалетним столиком з великим дзеркалом – біля лівої. Над ліжком висів чудової роботи акварельний портрет молодої жінки з ніжним красивим обличчям і владним поглядом великих чорних очей. Біля стіни проти дверей, під великим круглим ілюмінатором, зараз наглухо закритим зовнішньою шторою, стояв невеликий письмовий стіл з письмовим приладдям, стоячим настільним портретом тієї самої молодої жінки і великою старомодною друкарською машинкою.
Звільнившись від вантажу, Горелов важко опустився на стілець і, затиснувши голову між долонями, довго сидів з заплющеними очима, іноді погойдуючись, як піл час тяжкого зубного болю. Нарешті він піднявся, постояв з хвилину, опустивши голову і обпершись кулаком на стіл, потім стрепенувся і рішуче взявся за тільки що принесені ним книги, альбоми, атласи. Годин зо три він пильно, не відриваючись, працював над ними, уважно вивчав художнє зображення представників підводної фауни і флори, робив виписки, копії з малюнків, складав списки, класифікував.
Потім він устав, сильно потягнувся і взявся за екскурсійний мішок. Він уважно передивився усі його внутрішні і зовнішні кишені з інструментами і приладдям, звільнив одну із внутрішніх кишень, переклав усе, що там було, в іншу. Потім попрямував було до письмового столу, але на півдорозі зупинився, оглянувся і пішов до дверей, спробував, чи добре вони замкнуті, прислухався і, мабуть, заспокоєний тишею в коридорі, повернувся до письмового столу і взявся за друкарську машинку. Довго розбирав її, добрався до центра дошки під кругом тонких літерних важелів. Там був невисокий металевий ящик, пофарбований під загальний синюватий колір машинки. Горєлов відгвинтив ящик від дошки, відклав набік, знову зібрав машинку і спробував її роботу. Все було на місці, механізм діяв добре, як завжди, – відсутність крупної деталі зовсім не помічалась. Горєлов узяв ящик і, задумливо зважуючи в руці його непомірно велику вагу, пробурмотів:
– Тиск диявольський. Чи витримає? Не те, що в Саргассах, біля поверхні…
Від звуку власного голосу він здригнувся, злякано оглянувся, потім повернувся до екскурсійного мішка, вклав скриньку в порожню внутрішню кишеню, прикрив її там кількома дрібними інструментами і старанно застебнув кишеню. Замкнувши мішок, Горєлов засунув його під ліжко і пішов снідати в їдальню.
Повернувшись через півгодини до своєї каюти, він переодягся в робочий костюм, висунув до відказу один з ящиків письмового столу і відігнув його задню стінку. За нею відкрився вузький потайний ящик. вийнявши звідти кілька довгих тонких деталей хитромудрої форми і моток тонкого ізольованого проводу, він розтикав усе це по кишенях екскурсійного мішка.
З мішком, перекинутим на перев'язі через плече, Го-рєлов зайшов у центральний пост управління і, оформивши перепустку у вахтового лейтенанта Кравцова, попрямував у госпітальний відсік.
– Благослови, влади-ико-о! – насмішкувато прогудів він густим дияконським басом, наближаючись до ліжка зоолога. – Прийшов за вашим напученням, Арсене Дави-довичу. Як не як, перший самостійний виліт вашого пташеняти!
Зоолог повернувся до нього, радісно засміявшись.
– Благословляю! Благословляю! Бажаю успіху! Вам Цой все передав? – він простяг Горєлову руку для потиску.
Тут тільки Горєлов помітив капітана, який сидів осторонь. Він вклонився йому.
– Пробачте, Миколо Борисовичу! Одразу не помітив вас.
Капітан привітно посміхнувся.
– Нічого, нічого, Федоре Михайловичу. Приєднуюсь до побажань Арсена Давидовича.
– Ідіть, ідіть, Федоре Михайловичу! – збуджено промовив зоолог. – Ех, заздрю вам! Ну, нічого! Скоро разом будемо працювати на тривалій глибоководній станції.
Капітан здригнувся і підвів очі. Він пильно глянув на зоолога і Горєлова, потім знову опустив повіки, швидко перебираючи пальцями свою золотисту борідку.
Ще раз попрощавшись і одержавши від зоолога багато додаткових настанов, Горєлов вийшов із відсіку, нещільно причинив за собою двері і застиг на місці біля них, немовби задумавшись.
До його вух приглушено, але досить розбірливо долетіло:
– Арсене Давидовичу, надіюсь, ви нікому не говорили про майбутні тривалі зупинки підводного човна?
Коротка мовчанка немов свідчила, що це запитання застало зоолога зненацька. У Горєлова завмерло серце.
– Що ви, що ви, капітане… – почулося, нарешті, квапливе бурмотіння зоолога. – Для чого я став би говорити? Адже я знаю… Ви ж мене попереджували…
Горєлов полегшено зітхнув і жорстко посміхнувся. Капітан помовчав. Потім долинув його спокійний голос:
– Ну і гаразд! Не забувайте і надалі про це.
Горєлов відділився від дверей і все з тією ж жорсткою посмішкою твердими, упевненими кроками швидко попрямував до вихідної камери.
– Хто-небудь з команди є зараз за бортом? – запитав еін Матвєєва, який швидко і спритно, незважаючи на перев'язану руку, допомагав йому одягати скафандр.
– Так точно, товаришу військінженер! Шелавін і біля нього Марат з Павликом.
– Давно вийшли?
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67
Зоолог уважно слухав, не спускаючи теплого погляду з Марата.
– Ти тільки не хвилюйся, кацо! Будь спокійний! Не міг же ти передбачити, що ми зустрінемося з такими страховищами. Але ти молодець, кацо! Правду скажу, мені подобається, що ти починаєш розуміти всю складність і так званих маленьких проблем… Немає маленьких проблем, дорогий мій! Кожна маленька проблема є частина великої. І, не розв'язавши маленьку, – провалиш велику! От. Ну, що ж ти придумав з шоломом?
Марат сів на стілець, опустив голову. Трохи повернувшись до зоолога і, мабуть, продовжуючи думати про щось своє, він почав:
– Так, Арсене Давидовичу… В той нещасний день, коли ви так постраждали…
– Ну, ну, ну… – незадоволено пробурмотів зоолог, – зовсім не нещасний. Такі чудові відкриття. Ціла колонія Lammelibranchiata cephala Lordkipanidze! Я гадаю, вона під цією назвою увійде тепер у науку, – з деяким самовдоволенням додав учений. – І нарешті, ці доісторичні страховища! Адже це світове відкриття! А ти кажеш – нещасний… Побільше б мені таких нещасних. А втім, продовжуй…
– Ну ось. У той день ми вийшли з Цоєм і Павликом з підводного човна. Ну, там розпустувались. Вони мене впіймали, схопили з обох боків і почали трясти. Голова билася в шоломі, як горіх у пляшці. Як я не намагався, як не напружував шию, та все-таки кілька разів боляче стукнувся черепом. І я тоді знову подумав, що добре було б внести в шолом невеликі поправки.
– І до чого ж ти додумався?
– По-моєму, в шоломі треба влаштувати м'яку підкладку ззаду, за потилицею. Все одно ми не користуємось прозорістю задньої частини шолома. А проти скронь і лоба треба поставити пружні спіралі на зразок матрацних пружин. Крайні внутрішні витки спіралей одягти в м'яку ізоляцію…
– Добре, Марате! – серйозно сказав зоолог. – Чудова ідея! Ти на поході гарненько продумай її, а повернемося додому, обов'язково поговори з Крєпіним. І я підтримаю.
Наче заспокоєний цією розмовою, Марат попрощався й пішов, пропустивши спершу Цоя, який заходив у відсік.
Цой був у білосніжному халаті, акуратно зав'язаному на всі до одної тасьомочки, і мав вигляд справжнього, правда молодого і трохи зніяковілого від своєї молодості, лікаря. Він швидко підійшов до ліжка зоолога.
– Як справи, Арсене Давидовичу? Як ми себе почуваємо? Дозвольте ваш пульс… Чудово. Наповнення хороше. Сімдесят вісім ударів на хвилину. Ви швидко видужуєте.
Цой обережно, майже з ніжністю поправив подушки під головою ученого, підіткнув одіяло.
– А після чого тут особливо видужувати? – добродушно посміхнувся йому зоолог. – Дрібниця якась! Я думаю, завтра-післязавтра встану – і за роботу! На нас чекає чудова робота!
Цой замахав на нього руками, виявивши величезний жах на обличчі.
– Що ви! Що ви, Арсене Давидовичу! І не думайте! Менше ніж через п'ять днів ніяк не можна! Потім вам обов'язково необхідно пройти курс кварцового опромінення. Кілька сеансів електризації… Ні, ні… Як можна!
Зоолог вмить розлютувався:
– Ти збожеволів, Цой! Ні, ти зовсім збожеволів. Що ти мені казки розповідаєш! Які там електризації і кварци! Мені треба якнайшвидше повернутися в печеру, сфотографувати ті страховища. Адже не можу я взяти їх сюди, на підводний човен. Я хоч одну голову візьму. Я вже домовився з капітаном: спеціально для цього підводний човен тут затримається. А він тут з своїми електризаціями, кварцами! «Курс опромінення»! обурено передражнював учений Цоя.– – Ач! Зрадів!
– Все одно… Можете лаятись, Арсене Давидовичу, – покірливо, але з образою в голосі промовив Цой. – Я тоді доповім капітанові, що ви не слухаєте…
– «Не слухаєте»! Теж знайшовся лікар!
Баритон зоолога лунав по всьому верхньому коридору, проникав у жилі каюти і службові приміщення, досягаючи навіть найвіддаленіших куточків машинного відділу. Підводний човен етояв на місці, і у відділі панувала цілковита тиша.
З кают вибігали люди, вільні від вахти, прислухалися, пересміювались.
– Розбушувався наш Лорд!
– З нього, як з гуся вода!
– Пушить бідолашного Цоя! Тільки пір'я летить!
– З таким пацієнтом наплачешся.
З центрального поста управління вийшов капітан і попрямував до госпітального відсіку. Капітанові довелося взяти на себе несподівану роль арбітра між лікарем і пацієнтом. Рішення було Соломонове, і його з задоволенням прийняли обидві сторони: зоолог пообіцяв, що лежатиме три дні беззаперечно, після чого, якщо все буде проходити нормально, йому буде дозволено працювати в'лабораторії, а на п'ятий день і виходити з підводного човна, щоб працювати в печері. Кварцове опромінення він буде приймати одночасно з роботою. Щождо електризації, то поки що не приймати ніяких рішень – майбутнє покаже.
Бачачи однак, як зоолог сумує з приводу того, що всі роботи по обслідуванню дна і глибин на цій ділянці зовсім припинилися через його хворобу, капітан пішов ще далі. Тому що Цой цілком завантажений лабораторною роботою над молюсками та іншими уже зібраними тут матеріалами, капітан пообіцяв тимчасово прикомандируватн когось з команди, за вибором зоолога, для продовження збирання матеріалів під його керівництвом і за його інструкціями.
– Я буду дуже вдячний, якщо ви дозволите мені взяти на себе цю роботу, – почувся раптом глухий голос.
Горєлов давно вже увійшов до госпітального відсіку, чув капітанове рішення і тепер стояв біля дверей, дивлячись благаючими очима на зоолога.
– Я вже неодноразово виконував її під вашим наглядом, Арсене Давидовичу, – продовжував він, посміхаючись і наближаючись до ліжка ученого. – Вона мене настільки захопила, що, мені здається, Арсене Давидовичу, ви і тепер будете задоволені. На моїй роботі головного механіка, Миколо Борисовичу, – звернувся він до капітана, – це зовсім не відіб'ється. Тим більше, що ми, мабуть, будемо більше стояти на місці, ніж рухатись.
– Будь ласка, Федоре Михайловичу! – дружньо посміхаючись до Горєлова, погодився капітан. – Якщо це влаштовує Арсена Давидовича, то з мого боку ніяких заперечень не буде. Але майте на увазі, що відповідальність за стан і роботу двигунів продовжує лишатися. на вас.
– Чудово, чудово! Це мене влаштовує якнайкраще! – шумно зрадів зоолог. – Федір Михайлович знає, чим я найбільше цікавлюсь, де шукати і як шукати. Ми з ним уже чимало попрацювали разом. Все складається чудово! Дякую вам, капітане! Дякую вам, Федоре Михайловичу.
Коли б поважний учений не перебував у такому радісному стані, він, мабуть, звернув би увагу на незвичайну блідість Горєлова, на хворобливу натягнутість його посмішки, на те, як часто він проводив рукою по лобі, немовби стираючи з нього піт слабості. А втім, ентузіасти, не шкодуючи себе, нерідко так само ставляться й до інших. У всякому разі було цілком ясно, що вчений зовсім забув і про електризацію, і про масаж, і про грязьові ванни, які він ще недавно так настійливо рекомендував своєму колишньому пацієнту. В результаті всі лишилися дуже задоволені розмовою, яка почалася так бурхливо і закінчилася всім на втіху.
– Цой, голубчику, – дружньо звернувся вчений до свого лікаря і помічника, коли капітан вийшов із відсіку, – дай, будь ласка, Федорові Михайловичу список видів тварин, яких ми намітили собі для особливо ретельних шукань на глибинах. Передусім викресли все, уже знайдене нами. Дай йому також для ознайомлення всі наші альбоми, зарисовки, атласи. Виділи для Федора Михайловича і постійний екскурсійний мішок з інструментами та приладдями.
***
Коли після двогодинної бесіди з Цоєм Горєлов вийшов із лабораторії, він швидко попрямував до своєї каюти, важко навантажений матеріалами і спорядженням. Він квапливо відімкнув замок дверей, ретельно потім замкнув їх за собою і з полегшенням склав усе принесене на круглий стіл, що стояв посеред каюти. Каюта була невелика, довгаста, з ліжком і шафою для одягу біля правої стіни, умивальником і туалетним столиком з великим дзеркалом – біля лівої. Над ліжком висів чудової роботи акварельний портрет молодої жінки з ніжним красивим обличчям і владним поглядом великих чорних очей. Біля стіни проти дверей, під великим круглим ілюмінатором, зараз наглухо закритим зовнішньою шторою, стояв невеликий письмовий стіл з письмовим приладдям, стоячим настільним портретом тієї самої молодої жінки і великою старомодною друкарською машинкою.
Звільнившись від вантажу, Горелов важко опустився на стілець і, затиснувши голову між долонями, довго сидів з заплющеними очима, іноді погойдуючись, як піл час тяжкого зубного болю. Нарешті він піднявся, постояв з хвилину, опустивши голову і обпершись кулаком на стіл, потім стрепенувся і рішуче взявся за тільки що принесені ним книги, альбоми, атласи. Годин зо три він пильно, не відриваючись, працював над ними, уважно вивчав художнє зображення представників підводної фауни і флори, робив виписки, копії з малюнків, складав списки, класифікував.
Потім він устав, сильно потягнувся і взявся за екскурсійний мішок. Він уважно передивився усі його внутрішні і зовнішні кишені з інструментами і приладдям, звільнив одну із внутрішніх кишень, переклав усе, що там було, в іншу. Потім попрямував було до письмового столу, але на півдорозі зупинився, оглянувся і пішов до дверей, спробував, чи добре вони замкнуті, прислухався і, мабуть, заспокоєний тишею в коридорі, повернувся до письмового столу і взявся за друкарську машинку. Довго розбирав її, добрався до центра дошки під кругом тонких літерних важелів. Там був невисокий металевий ящик, пофарбований під загальний синюватий колір машинки. Горєлов відгвинтив ящик від дошки, відклав набік, знову зібрав машинку і спробував її роботу. Все було на місці, механізм діяв добре, як завжди, – відсутність крупної деталі зовсім не помічалась. Горєлов узяв ящик і, задумливо зважуючи в руці його непомірно велику вагу, пробурмотів:
– Тиск диявольський. Чи витримає? Не те, що в Саргассах, біля поверхні…
Від звуку власного голосу він здригнувся, злякано оглянувся, потім повернувся до екскурсійного мішка, вклав скриньку в порожню внутрішню кишеню, прикрив її там кількома дрібними інструментами і старанно застебнув кишеню. Замкнувши мішок, Горєлов засунув його під ліжко і пішов снідати в їдальню.
Повернувшись через півгодини до своєї каюти, він переодягся в робочий костюм, висунув до відказу один з ящиків письмового столу і відігнув його задню стінку. За нею відкрився вузький потайний ящик. вийнявши звідти кілька довгих тонких деталей хитромудрої форми і моток тонкого ізольованого проводу, він розтикав усе це по кишенях екскурсійного мішка.
З мішком, перекинутим на перев'язі через плече, Го-рєлов зайшов у центральний пост управління і, оформивши перепустку у вахтового лейтенанта Кравцова, попрямував у госпітальний відсік.
– Благослови, влади-ико-о! – насмішкувато прогудів він густим дияконським басом, наближаючись до ліжка зоолога. – Прийшов за вашим напученням, Арсене Дави-довичу. Як не як, перший самостійний виліт вашого пташеняти!
Зоолог повернувся до нього, радісно засміявшись.
– Благословляю! Благословляю! Бажаю успіху! Вам Цой все передав? – він простяг Горєлову руку для потиску.
Тут тільки Горєлов помітив капітана, який сидів осторонь. Він вклонився йому.
– Пробачте, Миколо Борисовичу! Одразу не помітив вас.
Капітан привітно посміхнувся.
– Нічого, нічого, Федоре Михайловичу. Приєднуюсь до побажань Арсена Давидовича.
– Ідіть, ідіть, Федоре Михайловичу! – збуджено промовив зоолог. – Ех, заздрю вам! Ну, нічого! Скоро разом будемо працювати на тривалій глибоководній станції.
Капітан здригнувся і підвів очі. Він пильно глянув на зоолога і Горєлова, потім знову опустив повіки, швидко перебираючи пальцями свою золотисту борідку.
Ще раз попрощавшись і одержавши від зоолога багато додаткових настанов, Горєлов вийшов із відсіку, нещільно причинив за собою двері і застиг на місці біля них, немовби задумавшись.
До його вух приглушено, але досить розбірливо долетіло:
– Арсене Давидовичу, надіюсь, ви нікому не говорили про майбутні тривалі зупинки підводного човна?
Коротка мовчанка немов свідчила, що це запитання застало зоолога зненацька. У Горєлова завмерло серце.
– Що ви, що ви, капітане… – почулося, нарешті, квапливе бурмотіння зоолога. – Для чого я став би говорити? Адже я знаю… Ви ж мене попереджували…
Горєлов полегшено зітхнув і жорстко посміхнувся. Капітан помовчав. Потім долинув його спокійний голос:
– Ну і гаразд! Не забувайте і надалі про це.
Горєлов відділився від дверей і все з тією ж жорсткою посмішкою твердими, упевненими кроками швидко попрямував до вихідної камери.
– Хто-небудь з команди є зараз за бортом? – запитав еін Матвєєва, який швидко і спритно, незважаючи на перев'язану руку, допомагав йому одягати скафандр.
– Так точно, товаришу військінженер! Шелавін і біля нього Марат з Павликом.
– Давно вийшли?
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67