Шелавін уже неспроможний був нічого думати і навіть не відчув радості, коли вдалині промайнув рятівний промінь прожектора і назустріч йому кинулись, відчайдушно жестикулюючи, кілька людських постатей. Справжнє задоволення, майже блаженство, він відчув лише тоді, коли з його плечей зняли тіло Горєлова і він зміг, заплющивши очі, мало не втрачаючи свідомості, опуститися на руки друзів…
Розділ IV
ДВІ РОЗКРИТІ ТАЄМНИЦІ
Після бомбардування в Саргасосвому морі протягом дванадцяти діб «Піонер» майже безперервно рухався. Він обслідував за цей час величезні простори океанічного дна між підводним хребтом і Африканським материковим схилом. Він знайшов кілька значних підводних гір, підвищень дна, глибоких балок і западин. Записки Шелавіна дали повну картину температурного режиму глибоководних і природних шарів води, її щільності, солоності і хімічного складу. Зразки гірських порід і глибоких піддонних шарів мулу, взяті Шелавіним, освітили тепер багато чого в геологічній історії Атлантики.
В біологічній лабораторії зоолога з загрозливою швидкістю росли колекції нових невідомих до цього часу представників глибоководної і придонної фауни.
Але серце поважного вченого боліло кожного разу, як тільки він дивився на банку, що завжди стояла на видному місці його робочого столу, і на велику непоказну раковину, що лежала поряд з нею. З грізно розкритими могутніми зазубленими лезами стояла в банці, в спирту, кривавочервона, усіяна горбиками і рідкими щетинками клешня величезного краба, відрубана сокиркою Горєлова. Черепашка належала єдиному представникові невідомого світу, але вже славного в очах нашого вченого нового класу пластинчато-зябрових імені радянського зоолога Лордкіпанідзе. Найретельніші розшуки зоолога, Цоя, Ма-рата, Скворешні, Горєлова, Павлика на кожній глибоководній станції ні до чого не приводили. Цей незвичайний молюск став якоюсь манією, настирливою ідеєю не тільки зоолога і його вірних сподвижників, але мало не всієї команди. Інтерес до таємничого молюска ще дужче розпалився, коли зоолог сказав, що під час вивчення хімічного складу крові молюска Цой знайшов у ньому величезну кількість розчиненого золота, завдяки чому і вага молюска виявилася незвичайною.
Цой продовжував невтомно працювати над рештками тіла молюска, які він старанно зберігав. Здавалося, все вже було в ньому досліджено, його будову і хімічний склад, його травний канал з рештками їжі, мускульну і кровоносну систему, систему іннервації, апарат розмноження – все було вивчене Цоєм під наглядом зоолога.
Щождо наявності золота в крові, то вчений прийшов до висновку, що, мабуть, ці молюски на ділянці свого постійного поширення живуть на дні серед широких золотих розсипищ, на зразок того, на який натрапив недавно океанограф у своєму останньому злощасному поході. «Мабуть, – говорив зоолог, – це золото з якихось причин виявилося тут дуже розчиненим у морській воді і в такому вигляді перейшло в кров тварини».
І все ж Цой продовжував уперто досліджувати рештки тіла таємничого молюска, нікому нічого не кажучи про свої наміри, намагаючись працювати над ними лише на самоті, коли нікого не було в лабораторії. Бували, проте, дні, коли він не доторкався до цієї роботи і похмуро крокував по лабораторії або, кинувши все, одягав скафандр і йшов бродити по дну океану – сам або з Маратом і Павликом.
І сьогодні, коли він, у відчаї відкинувши триногу табуретку, встав і почав, куйовджачи волосся, ходити по лабораторії, поява Марата дуже обрадувала його.
– Ну що ти тут бродиш на самоті, Цой? – запитав Марат, кинувши погляд на лабораторний стіл з ознаками пезакінченої, залишеної насередині роботи. – Якщо не працюється, ходімо зі мною на дно. У мене деякі доручення від Скворешні…
– Не працюється?! – роздратовано повторив Цой і, наче його прорвало, з відчаєм у голосі вигукнув: – Це не робота, а мука!..
– Я вже давно помітив, що в тебе іноді препоганющий настрій, – обережно кинув Марат.
– Як влізе в голову якась ідея, і ні вдень, ні вночі не дає тобі спокою… – заговорив Цой, опускаючись на табуретку і стискуючи голову долонями, – коли вона то дається в руки, то вислизає, немов знущається над тобою… Коли б ти знав, Марате, як це важко! Мені здавалося, що я на порозі великого відкриття.
– Відкриття?! – стрепенувся Марат, наче бойовий кінь, що насторожує вуха при перших звуках труби. – О, Цой! Якщо це не секрет…
За короткий час спільного плавання на «Піонері» вся команда встигла вже дізнатися про слабе місце комсомольця Марата – його непереборну пристрасть до винахідництва, до нових, несподіваних проектів, до грандіозних ідей підкорення природи. Не було жодної галузі науки і техніки, хоч трохи знайомої йому, щоб при першому ж зіткненні з її гострими, не розв'язаними ще проблемами Марат не відгукувався на них якимись приголомшливими пропозиціями чи проектами. Жвавий, рухливий, надзвичайно допитливий, він з таким запалом і захопленням повідомляв кожному, хто не відмовлявся слухати, деталі своїх проектів і відкриттів, що команда підводного човна у вільні від роботи години подовгу заслухувалась, коли Марат починав розповідати про грандіозні, чудові наслідки, які обов'язково принесе людству реалізація його проектів. Виступаючи на заняттях у наукових гуртках, Марат завжди вносив у них пожвавлення, і учасники чекали в таких випадках чогось нового, що викликає гарячу суперечку чи цікаву дискусію. Так і зараз, дізнавшись про якесь відкриття, над яким працював Цой, Марат стрепенувся. Очі його заблищали, в голосі почулися нотки благання, навіть непокірний чубок на тім'ї ніби піднявся ще вище.
Цой гірко посміхнувся і сказав:
– На жаль, це швидше відкриття, що тільки передбачалося… мрії молодої, недосвідченої, захопленої людини.
– Не втрачай бадьорості, Цой, голубе, – сказав Марат, сідаючи поряд на сусідню табуретку і кладучи руку на коліно друга. – Тільки ті люди, які захоплюються, роблять справжні, великі відкриття. В чому справа? Скажи…
Цой знову помовчав і потім, після деякого вагання, тихо почав:
– Коли Арсен Давидович пояснив випадковістю присутність розчиненого золота в крові цього клятого молюска імені Лордкіпанідзе, я в душі не погодився з ним. Випадковість у природі трапляється рідко… Не можна спиратися на неї. Все повинно мати закономірне пояснення. Невже так густо розкидані по дну океану ці золоті розсипи?! І я згадав, що весь Світовий океан являє собою гігантський золотий розсип… Вся тисяча триста мільйонів кубічних кілометрів океанських вод насичені золотом! Ти це мусиш знати. Адже в морській воді ти знайдеш дуже багато елементів, які є в земній корі. В більшій чи меншій кількості, багато чого навіть в мікроскопічних долях процента, але знайдеш. Тут – все, починаючи від кисню, водню, звичайної кухонної солі до заліза, срібла, золота і навіть радію. Або в чистому вигляді, або у вигляді різних хімічних сполук з іншими елементами. В морській воді головну роль відіграють, звичайно, кисень і водень, які, власне, і утворюють воду. Якщо вона має в собі ці елементи в розмірі дев'яносто шести з половиною процентів своєї ваги, то хлору в ній всього два проценти, натрію – один і чотирнадцять сотих процента, магнію, сірки, кальцію, брому, рубідію – соті і тисячні частки процента, а, скажімо, золота – мізерні, мільйонні частки процента. Але якщо помножити ці мізерні кількості золота на мільярди тонн води Світового океану, то в ній виявляться сотні мільйонів тонн золота?
– От коли б навчитися добувати це золото! – замріяно промовив Марат. – Ото була б валюта! Грандіозний, невичерпний золотий фонд Радянського Союзу! Хтось уже, мабуть, намагався добувати його, Цой?
– Ну, звісно! Скільки разів! Але нічого не виходило! Всі спроби закінчувалися невдачею. Тобто, добувати-то його добували, але шкурка вичинки не варта. Якщо добували міліграм золота, то коштувало це – просто для порівняння скажу – цілий грам золота. Видобуток виявився невигідним. Якщо людина не може в достатній кількості вилучити золота з морської води з допомогою найскладніших методів, то я подумав, що це може зробити молюск…
– Он як… – повільно протяг Марат. – Але… але ж в океані, ти сам казав, золото слабо розчинене в воді, а в крові молюска воно знаходиться в дуже концентрованому вигляді. Адже це не одне й те саме…
– Звичайно, не одне й те саме. Але хіба всі тварини і рослини океану не користуються розчиненими в мізерних долях у воді океану елементами для будови цілих частин свого організму. Візьми, наприклад, кальцій. В морській воді його лише п'ять сотих процента, а в ма-дрепорових і норитових коралах окис кальцію або вапна міститься в кількості до п'ятдесяти трьох процентів їх сирої ваги; в деяких молюсках її навіть більше за шістдесят процентів. Або кремній. У морській воді він міститься в кількості одної-двох десятитисячних частин процента, а в кремінних губках він становить до дев'яноста процентів їх сирої ваги! Є водяні організми, в яких концентрація того чи іншого елемента в тисячу разів більша, ніж концентрація цього ж елемента в навколишній воді.
– Ага! Ага! Ну, ну! – збуджено вертівся на табуретці Марат. – Я починаю розуміти!.. Говори, Цойчику, говори…
– Як же це відбувається? – продовжував Цой, заражаючись хвилюванням Марата. – Солі різних елементів легко проникають крізь тонку оболонку водяних організмів і сполучаються там з органічними речовинами. При цьому вони переходять в колоїдальну форму і внаслідок цього втрачають уже здатність вийти назад у навколишню воду. Організм затримує в собі ці елементи, використовуючи їх для харчування, будови кістяка черепашки, а іноді і невідомо ще, для яких саме потреб. Ось я і подумав…
– Ура! Я зрозумів! Зрозумів, чорт мене візьми! – закричав Марат, зриваючись з місця. – Чудово! Геніально! Ці кляті молюски висмоктують з морської води золото!.. Ми їх змусимо висмоктувати це золото для нас! Ми їх перетворимо на фабрики золота! На радянські фабрики золота! Цой! Цой, ти повинен продовжувати роботу! Це геніальна ідея! Ти не маєш права залишати її! Це необхідно нашій країні! На тобі лежить відповідальність…
– Марате, я сам це добре розумію… – майже пробачаючись, говорив Цой. – Адже це була б справжня золота фортеця соціалізму! Але що я можу зробити? Я вже п'ятнадцять днів мучусь над цією проблемою, але нічого не виходить… У мене вже майже немає матеріалу, від цього клятого молюска майже нічого не лишилось. Коли б мені ще хоч один екземпляр мати!
– Я знайду його! – закричав Марат, підкинувши вгору руку. – Клянусь тобі! Хоч би мені довелося втратити руку чи ногу! А голову я, здається, вже втратив… Але заради такого відкриття можна й життя не пошкодувати!
– Знову з тебе забив фонтан ідей і відкриттів, кацо, – почувся в дверях голос зоолога. Він швидко ввійшов до лабораторії і почав одягати свій синій робочий халат. – Ну-ну… Розповідай… Я люблю слухати твої карколомні проекти.
Цой, почервонівши і переставляючи пробірки та колби з місця на місце на своєму столі, кидав благаючі погляди на Марата. Марат радісно і збуджено засміявся:
– Ні, ні, Арсене Давидовичу! Ідея перебуває ще в стадії розробки… Але коли задача буде розв'язана, ви перший дізнаєтесь про це!
Зоолог розвів руками і надзвичайно здивувався.
– Що я чую, Марате? Такий солідний, серйозний підхід? Ти робиш величезні успіхи в науковій роботі, кацо. Дуже добре, друже, дуже добре. Я наберуся терпіння і чекатиму мовчки…
– Ви не пошкодуєте, Арсене Давидовичу! – продовжував у тому самому тоні Марат і, повернувшись до Цоя, сказав: – У тебе нічого термінового немає, Цой? Ходімо зі мною. Мені ще треба багато про що поговорити з тобою…
– Ви дозволите, Арсене Давидовичу? – звернувся Цой до зоолога.
Діставши дозвіл, молоді друзі зникли в дверях. Зоолог не встиг приступити до роботи, як до нього в лабораторію зайшов Горєлов.
– А, мій дорогий пацієнте! – радо привітав його вчений. – Заходьте, заходьте. Завжди радий вас бачити. Як ви себе почуваєте? Краще? Сідайте ось тут, будь ласка.
Горєлов був у довгому смугастому халаті, з пов'язкою навколо голови. Жовтокоричневе обличчя його носило ще сліди хвороби. Він опустився на табуретку.
– Дякую, Арсене Давидовичу! Вашими турботами і молитвами. Але, далебі, до смерті вже набридло валятися на ліжку. Коли ви мене відпустите?
– Встигнете, встигнете, дорогий! Не кваптеся. Ось ми вас добре підлікуємо, відремонтуємо, потім проведемо курс електризації, кілька сеансів масажу, кілька гарячих грязьових ванн. Я помітив у вас маленький нахил до ревматизму і до ожиріння… Знаєте, спадковість така буває… – з жалем додав учений, ласкаво поклавши руку на коліно свого пацієнта.
Він з насолодою перераховував процедури, і видно було, що не має наміру швидко випустити з рук такий рідкісний в його бідній лікувальній практиці випадок.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67
Розділ IV
ДВІ РОЗКРИТІ ТАЄМНИЦІ
Після бомбардування в Саргасосвому морі протягом дванадцяти діб «Піонер» майже безперервно рухався. Він обслідував за цей час величезні простори океанічного дна між підводним хребтом і Африканським материковим схилом. Він знайшов кілька значних підводних гір, підвищень дна, глибоких балок і западин. Записки Шелавіна дали повну картину температурного режиму глибоководних і природних шарів води, її щільності, солоності і хімічного складу. Зразки гірських порід і глибоких піддонних шарів мулу, взяті Шелавіним, освітили тепер багато чого в геологічній історії Атлантики.
В біологічній лабораторії зоолога з загрозливою швидкістю росли колекції нових невідомих до цього часу представників глибоководної і придонної фауни.
Але серце поважного вченого боліло кожного разу, як тільки він дивився на банку, що завжди стояла на видному місці його робочого столу, і на велику непоказну раковину, що лежала поряд з нею. З грізно розкритими могутніми зазубленими лезами стояла в банці, в спирту, кривавочервона, усіяна горбиками і рідкими щетинками клешня величезного краба, відрубана сокиркою Горєлова. Черепашка належала єдиному представникові невідомого світу, але вже славного в очах нашого вченого нового класу пластинчато-зябрових імені радянського зоолога Лордкіпанідзе. Найретельніші розшуки зоолога, Цоя, Ма-рата, Скворешні, Горєлова, Павлика на кожній глибоководній станції ні до чого не приводили. Цей незвичайний молюск став якоюсь манією, настирливою ідеєю не тільки зоолога і його вірних сподвижників, але мало не всієї команди. Інтерес до таємничого молюска ще дужче розпалився, коли зоолог сказав, що під час вивчення хімічного складу крові молюска Цой знайшов у ньому величезну кількість розчиненого золота, завдяки чому і вага молюска виявилася незвичайною.
Цой продовжував невтомно працювати над рештками тіла молюска, які він старанно зберігав. Здавалося, все вже було в ньому досліджено, його будову і хімічний склад, його травний канал з рештками їжі, мускульну і кровоносну систему, систему іннервації, апарат розмноження – все було вивчене Цоєм під наглядом зоолога.
Щождо наявності золота в крові, то вчений прийшов до висновку, що, мабуть, ці молюски на ділянці свого постійного поширення живуть на дні серед широких золотих розсипищ, на зразок того, на який натрапив недавно океанограф у своєму останньому злощасному поході. «Мабуть, – говорив зоолог, – це золото з якихось причин виявилося тут дуже розчиненим у морській воді і в такому вигляді перейшло в кров тварини».
І все ж Цой продовжував уперто досліджувати рештки тіла таємничого молюска, нікому нічого не кажучи про свої наміри, намагаючись працювати над ними лише на самоті, коли нікого не було в лабораторії. Бували, проте, дні, коли він не доторкався до цієї роботи і похмуро крокував по лабораторії або, кинувши все, одягав скафандр і йшов бродити по дну океану – сам або з Маратом і Павликом.
І сьогодні, коли він, у відчаї відкинувши триногу табуретку, встав і почав, куйовджачи волосся, ходити по лабораторії, поява Марата дуже обрадувала його.
– Ну що ти тут бродиш на самоті, Цой? – запитав Марат, кинувши погляд на лабораторний стіл з ознаками пезакінченої, залишеної насередині роботи. – Якщо не працюється, ходімо зі мною на дно. У мене деякі доручення від Скворешні…
– Не працюється?! – роздратовано повторив Цой і, наче його прорвало, з відчаєм у голосі вигукнув: – Це не робота, а мука!..
– Я вже давно помітив, що в тебе іноді препоганющий настрій, – обережно кинув Марат.
– Як влізе в голову якась ідея, і ні вдень, ні вночі не дає тобі спокою… – заговорив Цой, опускаючись на табуретку і стискуючи голову долонями, – коли вона то дається в руки, то вислизає, немов знущається над тобою… Коли б ти знав, Марате, як це важко! Мені здавалося, що я на порозі великого відкриття.
– Відкриття?! – стрепенувся Марат, наче бойовий кінь, що насторожує вуха при перших звуках труби. – О, Цой! Якщо це не секрет…
За короткий час спільного плавання на «Піонері» вся команда встигла вже дізнатися про слабе місце комсомольця Марата – його непереборну пристрасть до винахідництва, до нових, несподіваних проектів, до грандіозних ідей підкорення природи. Не було жодної галузі науки і техніки, хоч трохи знайомої йому, щоб при першому ж зіткненні з її гострими, не розв'язаними ще проблемами Марат не відгукувався на них якимись приголомшливими пропозиціями чи проектами. Жвавий, рухливий, надзвичайно допитливий, він з таким запалом і захопленням повідомляв кожному, хто не відмовлявся слухати, деталі своїх проектів і відкриттів, що команда підводного човна у вільні від роботи години подовгу заслухувалась, коли Марат починав розповідати про грандіозні, чудові наслідки, які обов'язково принесе людству реалізація його проектів. Виступаючи на заняттях у наукових гуртках, Марат завжди вносив у них пожвавлення, і учасники чекали в таких випадках чогось нового, що викликає гарячу суперечку чи цікаву дискусію. Так і зараз, дізнавшись про якесь відкриття, над яким працював Цой, Марат стрепенувся. Очі його заблищали, в голосі почулися нотки благання, навіть непокірний чубок на тім'ї ніби піднявся ще вище.
Цой гірко посміхнувся і сказав:
– На жаль, це швидше відкриття, що тільки передбачалося… мрії молодої, недосвідченої, захопленої людини.
– Не втрачай бадьорості, Цой, голубе, – сказав Марат, сідаючи поряд на сусідню табуретку і кладучи руку на коліно друга. – Тільки ті люди, які захоплюються, роблять справжні, великі відкриття. В чому справа? Скажи…
Цой знову помовчав і потім, після деякого вагання, тихо почав:
– Коли Арсен Давидович пояснив випадковістю присутність розчиненого золота в крові цього клятого молюска імені Лордкіпанідзе, я в душі не погодився з ним. Випадковість у природі трапляється рідко… Не можна спиратися на неї. Все повинно мати закономірне пояснення. Невже так густо розкидані по дну океану ці золоті розсипи?! І я згадав, що весь Світовий океан являє собою гігантський золотий розсип… Вся тисяча триста мільйонів кубічних кілометрів океанських вод насичені золотом! Ти це мусиш знати. Адже в морській воді ти знайдеш дуже багато елементів, які є в земній корі. В більшій чи меншій кількості, багато чого навіть в мікроскопічних долях процента, але знайдеш. Тут – все, починаючи від кисню, водню, звичайної кухонної солі до заліза, срібла, золота і навіть радію. Або в чистому вигляді, або у вигляді різних хімічних сполук з іншими елементами. В морській воді головну роль відіграють, звичайно, кисень і водень, які, власне, і утворюють воду. Якщо вона має в собі ці елементи в розмірі дев'яносто шести з половиною процентів своєї ваги, то хлору в ній всього два проценти, натрію – один і чотирнадцять сотих процента, магнію, сірки, кальцію, брому, рубідію – соті і тисячні частки процента, а, скажімо, золота – мізерні, мільйонні частки процента. Але якщо помножити ці мізерні кількості золота на мільярди тонн води Світового океану, то в ній виявляться сотні мільйонів тонн золота?
– От коли б навчитися добувати це золото! – замріяно промовив Марат. – Ото була б валюта! Грандіозний, невичерпний золотий фонд Радянського Союзу! Хтось уже, мабуть, намагався добувати його, Цой?
– Ну, звісно! Скільки разів! Але нічого не виходило! Всі спроби закінчувалися невдачею. Тобто, добувати-то його добували, але шкурка вичинки не варта. Якщо добували міліграм золота, то коштувало це – просто для порівняння скажу – цілий грам золота. Видобуток виявився невигідним. Якщо людина не може в достатній кількості вилучити золота з морської води з допомогою найскладніших методів, то я подумав, що це може зробити молюск…
– Он як… – повільно протяг Марат. – Але… але ж в океані, ти сам казав, золото слабо розчинене в воді, а в крові молюска воно знаходиться в дуже концентрованому вигляді. Адже це не одне й те саме…
– Звичайно, не одне й те саме. Але хіба всі тварини і рослини океану не користуються розчиненими в мізерних долях у воді океану елементами для будови цілих частин свого організму. Візьми, наприклад, кальцій. В морській воді його лише п'ять сотих процента, а в ма-дрепорових і норитових коралах окис кальцію або вапна міститься в кількості до п'ятдесяти трьох процентів їх сирої ваги; в деяких молюсках її навіть більше за шістдесят процентів. Або кремній. У морській воді він міститься в кількості одної-двох десятитисячних частин процента, а в кремінних губках він становить до дев'яноста процентів їх сирої ваги! Є водяні організми, в яких концентрація того чи іншого елемента в тисячу разів більша, ніж концентрація цього ж елемента в навколишній воді.
– Ага! Ага! Ну, ну! – збуджено вертівся на табуретці Марат. – Я починаю розуміти!.. Говори, Цойчику, говори…
– Як же це відбувається? – продовжував Цой, заражаючись хвилюванням Марата. – Солі різних елементів легко проникають крізь тонку оболонку водяних організмів і сполучаються там з органічними речовинами. При цьому вони переходять в колоїдальну форму і внаслідок цього втрачають уже здатність вийти назад у навколишню воду. Організм затримує в собі ці елементи, використовуючи їх для харчування, будови кістяка черепашки, а іноді і невідомо ще, для яких саме потреб. Ось я і подумав…
– Ура! Я зрозумів! Зрозумів, чорт мене візьми! – закричав Марат, зриваючись з місця. – Чудово! Геніально! Ці кляті молюски висмоктують з морської води золото!.. Ми їх змусимо висмоктувати це золото для нас! Ми їх перетворимо на фабрики золота! На радянські фабрики золота! Цой! Цой, ти повинен продовжувати роботу! Це геніальна ідея! Ти не маєш права залишати її! Це необхідно нашій країні! На тобі лежить відповідальність…
– Марате, я сам це добре розумію… – майже пробачаючись, говорив Цой. – Адже це була б справжня золота фортеця соціалізму! Але що я можу зробити? Я вже п'ятнадцять днів мучусь над цією проблемою, але нічого не виходить… У мене вже майже немає матеріалу, від цього клятого молюска майже нічого не лишилось. Коли б мені ще хоч один екземпляр мати!
– Я знайду його! – закричав Марат, підкинувши вгору руку. – Клянусь тобі! Хоч би мені довелося втратити руку чи ногу! А голову я, здається, вже втратив… Але заради такого відкриття можна й життя не пошкодувати!
– Знову з тебе забив фонтан ідей і відкриттів, кацо, – почувся в дверях голос зоолога. Він швидко ввійшов до лабораторії і почав одягати свій синій робочий халат. – Ну-ну… Розповідай… Я люблю слухати твої карколомні проекти.
Цой, почервонівши і переставляючи пробірки та колби з місця на місце на своєму столі, кидав благаючі погляди на Марата. Марат радісно і збуджено засміявся:
– Ні, ні, Арсене Давидовичу! Ідея перебуває ще в стадії розробки… Але коли задача буде розв'язана, ви перший дізнаєтесь про це!
Зоолог розвів руками і надзвичайно здивувався.
– Що я чую, Марате? Такий солідний, серйозний підхід? Ти робиш величезні успіхи в науковій роботі, кацо. Дуже добре, друже, дуже добре. Я наберуся терпіння і чекатиму мовчки…
– Ви не пошкодуєте, Арсене Давидовичу! – продовжував у тому самому тоні Марат і, повернувшись до Цоя, сказав: – У тебе нічого термінового немає, Цой? Ходімо зі мною. Мені ще треба багато про що поговорити з тобою…
– Ви дозволите, Арсене Давидовичу? – звернувся Цой до зоолога.
Діставши дозвіл, молоді друзі зникли в дверях. Зоолог не встиг приступити до роботи, як до нього в лабораторію зайшов Горєлов.
– А, мій дорогий пацієнте! – радо привітав його вчений. – Заходьте, заходьте. Завжди радий вас бачити. Як ви себе почуваєте? Краще? Сідайте ось тут, будь ласка.
Горєлов був у довгому смугастому халаті, з пов'язкою навколо голови. Жовтокоричневе обличчя його носило ще сліди хвороби. Він опустився на табуретку.
– Дякую, Арсене Давидовичу! Вашими турботами і молитвами. Але, далебі, до смерті вже набридло валятися на ліжку. Коли ви мене відпустите?
– Встигнете, встигнете, дорогий! Не кваптеся. Ось ми вас добре підлікуємо, відремонтуємо, потім проведемо курс електризації, кілька сеансів масажу, кілька гарячих грязьових ванн. Я помітив у вас маленький нахил до ревматизму і до ожиріння… Знаєте, спадковість така буває… – з жалем додав учений, ласкаво поклавши руку на коліно свого пацієнта.
Він з насолодою перераховував процедури, і видно було, що не має наміру швидко випустити з рук такий рідкісний в його бідній лікувальній практиці випадок.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67