Вдалині, крізь арки двох відсіків, пляма яскраво освітленого знизу люка потемніла. Хтось спускався в машинний відділ. Павлик глянув на дощечку дверей, які його зацікавили: «Головний механік Федір Михайлович Горєлов». Чомусь відразу уповільнились кроки і зникло бажання доганяти. Павлик опустив очі. На підлозі біля дверей білів маленький клаптик паперу. Він був зовсім недоречний в цьому блискучому від чистоти коридорі, він різав очі Павликові, який уже звик до зразкового порядку на підводному човні. Павлик майже мимоволі нагнувся і підняв папірець, щоб кинути його в перший же люк сміттєпроводу. На папірці промайнули цифри, значки, уривки слів, звичайних тут, на морському судні: «…гассове море… точні координати…» «А що таке «координати»? – подумав Павлик. – Треба буде запитати Цоя», – і продовжував читати: «…7° 46'36"» півн. широти і 5 …бина шістсот п'ятдес… Червоні плями …цять шостого травня …чно вісімнадцять год… не забудьте гідро… Кро…»
Хтось обережно взяв Павлика за лікоть і нахилився над клаптиком паперу.
Павлик підняв очі. Над ним, зігнувшись майже вдвоє, стояв Горєлов. Він був дуже блідий. Довгі тонкі губа посіріли, вигнулися в натягнутій, мертвій посмішці. В його глибоко запалих чорних очах стояв страх.
Сам не розуміючи чому, Павлик раптом відчув, як цей страх передався і йому. Не зводячи з Горєлова піднятих очей, він злякано промимрив:
– Це я тільки що… тільки що знайшов, Федоре Михайловичу.
Посмішка зійшла з обличчя Горєлова. Він узяв клаптик із рук Павлика, випрямився, глянув у папірець і хрипло запитав:
– Де ж ти знайшов його, Павлику? А втім, яка дрібниця! Пробач, будь ласка, що я перешкодив тобі… Що за чортівщина! Мені чомусь здалося, що я загубив один секретний папір…
Він засунув пальці у верхню кишеню свого кітеля і витяг звідти невеликий, акуратно складений аркуш паперу.
– А він – ось він! Лежить собі і помовчує. Фу, як я злякався, Павлику! Адже ти знаєш, як у нас суворо з воєнними секретами… Спускаюся в люк, оглянувся і бачу – ти нагнувся біля дверей моєї каюти, підняв папірець і читаєш. У мене просто серце упало з переляку. Виявляється, така дрібничка!..
Він знову глянув на клаптик паперу, повертів його між пальцями і розсміявся.
– І до того ж, взагалі не мій. Мабуть, хтось загубив, проходячи тут. Ну, ти не сердишся на мене, Павлику?
Страх ще ховався в широко розкритих Павликових очах, але він відповів, ледь запинаючись:
– Ні… звичайно… Я тільки дуже злякався… Ви так дивилися на мене… – І Павлик слабо посміхнувся, боязко дивлячись знизу вгору на Горєлова.
– Ну ось і добре! Помирилися, значить. Ти куди зараз прямуєш? Знаєш що? Я іду в електролізний відділ. Ти там бував? Мабуть, ні. А там дуже цікаво. Ходімо зі мною. Я тобі все поясню.
Він недбало засунув клаптик паперу в кишеню, круто повернувся і закрокував по коридору. Павлик мовчки пішов за ним.
Вони спустилися в люк по гвинтових металевих сходах і потрапили в залитий світлом нижній коридор, який теж розділявся водонепроникними перебірками на окремі відсіки. З кожного коридорного відсіку праворуч і ліворуч відкриті двері вели в машинні відсіки.
Горєлов, тримаючи Павлика за руку, повів його в перші двері праворуч. Вони ввійшли у великий світлий відсік, заставлений високими машинами та апаратами. Деякі з них були заховані цілком в металеві циліндри, куби, кулі, обплетені товстими жилами проводів, сполучені один з одним і з сусідніми відсіками різнокольоровими трубами. Більшість же машин була вставлена позністю або частково в прозорі ковпаки, і тоді було добре видно клопітливу роботу шатунів і колінчатих валів, швидке обертання шестерень. Зовні, на металевому і скляному одягу машин, густо розташувались різноманітні контрольні і вимірювальні прилади з циферблатами, круговими шкалами, стрілками, стовпчиками різнокольорових рідин, зеленими, червоними, жовтими лампочками. Стрілки тремтіли, тріпотіли або повільно поезли по своїх шкалах; лампочки то гасли, то спалахували, то рівно і безперервно горіли; стовпчики рідин підіймалися або опускалися.
– Це генераторний і трансформаторний відсік, – пояснив Горєлов. – Бачиш ось ці товсті троси, які входять сюди з зовнішньої стіни? Це троси зовнішніх трос-бата-рей. Вони подають сюди електричний струм, який виникає в них від різниці температур на поверхні і в глибині океану. Частина цього струму використовується нами без будь-якої переробки, наприклад для електролізу води, а другу частину потужний переривач, а потім ось цей трансформатор перетворюють на струм низької напруги, який передається по верхніх – бачиш, на стелі? – проводах у лівий відсік, в акумулятори, і заряджає їх.
Павлик уже бував тут з Маратом, і нічого нового Горєлов йому не сказав. Все це було йому вже відоме. Але сказати про це Горєлову у нього чомусь невистачало духу. Він чемно кивав головою і в той же час думав про те, що запізнюється на перев'язку і що йому обов'язково перепаде від Арсена Давидовича і, може, той уже сам збирається шукати його, Павлика. Що ж робити? Можна було б сказати про це Горєлову, чемно, навіть дуже чемно пробачитися перед ним і пояснити: так, мовляв, і так… Але ні, ні! Це зовсім неможливо. Він знову, мабуть, розсердиться.
Вони пройшли під аркою перебірки в наступний відсік – електропідстанцію для розжарювання корпусу підводного човна під час ходу «на парі», коли тонкий шар гарячої пари окутує судно і полегшує йому рух у воді; потім у компресорний відсік, де потужні компресори продувають стисненим повітрям баластні, зрівнювальні дифе-рентні цистерни, звільнюючи їх від водяного вантажу для випливання чи вирівнювання підводного човна. Потім ішов відсік з балонами стисненого повітря, а за ним, помітно вужчий і нижчий, знову генераторний і трансформаторний відсік.
– Але ж, Федоре Михайловичу, – чемно кивнув головою Павлик, – ми вже начебто тільки що бачили ці машини в першому відсіку…
І, зібравшись з духом, Павлик хотів уже попросити пробачення і сказати, що він дуже вдячний, що все це страшенно цікаво, але що він дуже поспішає на перев'язку і навіть, мабуть, спізнився і Арсен Давидович буде дуже незадоволений, і тому він просить дозволу піти… Але саме в ту мить, коли він майже розтулив уже рота, щоб сказати все це, Горєлов підійшов до протилежної перебірки і біля наглухо закритої арки натиснув зелену кнопку зліва. Двері тихо відсунулись вбік і заховалися всередині товстої перебірки. В арці, що відкрилася, показався новий підсік, ще нижчий і вужчий, з закругленою зовнішньою стіною; з усього було видно, що Горєлов з Павликом наблизилися вже майже до останньої, найвужчої кормової частини підводного човна.
Павлик тут ніколи не бував і навіть не догадувався про існування за останньою перебіркою ще інших відсіків. У ньому раптом спалахнула цікавість, і він одразу ж забув про свій намір іти.
Горєлов увійшов у новин відсік, зігнувшись під невисокою аркою, і покликав:
– Заходь, Павлику! Тут не кожному щастить побувати. Заходь швидше, не можна лишати двері відчиненими.
Павлик не змусив себе двічі просити. Як тільки він зайшов у відсік, Горєлов натиснув кнопку біля входу, і двері швидко зачинилися. Павлик все ж встиг помітити незвичайну товщину перебірки, яка відділяє цей відсік від решти приміщень човна.
– Чому вн так швидко зачинили двері, Федоре Михайловичу? – запитав Павлик, оглядаючись навколо.
Нічого особливого в обладнанні відсіку він не помітив.
На підлозі в два ряди стояло багато герметично закритих довгих металевих ящиків. З обох боків біля кожного з них було по невеликому кубічному ящику, з'єднаному з довгим ящиком вигнутими трубками і проводами. Крім того, в кожний довгий ящик входили з обох боків товсті проводи і труби різних діаметрів. На ящиках і стінах відсіку містились численні, різноманітних форм і систем прилади.
– Ми зараз в камері електролізу води, – відповів Горєлов, уважно розглядаючи покази приладів на ящиках. – У цих довгих ваннах електричний струм розкладає воду на водень і кисень. Кожний газ збирається в окремий балон: у лівий іде водень, а в правий – кисень. Звідси обидва гази переходять, кожен своїм газопроводом, у свій газгольдер на верхньому поверсі. Там вони стискуються під великим тиском і зберігаються у величезних циліндричних балонах. З цих балонів особливі автоматичні прилади випускають точно відмірені порції кожного газу, які ось тут, за цією перебіркою, по спеціальній трубі переганяються в кульову камеру дюзи. Постукай по перебірці пальцем. Чуєш, який глухий і тупий звук? Це говорить про велику товщину перебірки. Вона досягає чотирьох сантиметрів товщини!
– Чотирьох сантиметрів? Але це ж, здається, зовсім не так багато?
– Так, начебто й небагато. Але коли б зробити цю перебірку не з нашого сплава, а з найкращої сталі, то вона повинна була б мати товщину не менше як півметра.
– Для чого ж це потрібно?
– Для безпеки. Якщо сюди проникнуть гази і утвориться гримучий газ, то від випадкової іскри може статися величезної сили вибух. Ця перебірка повинна витримати силу вибуху і врятувати підводний човен від нещастя, а може й від загибелі. Там, за перебіркою» проходять десятки труб, по яких водень і кисень швидко несуться звідси, з балонів, до ходових і стернових дюзів. Ходові дюзи розташовані на самому кінці підводного човна; вони спрямовані отворами своїх розтрубів прямо назад. У камері кожної дюзи, в камері згоряння, обидва гази зустрічаються, змішуються і утворюють гримучий газ. Тут його зустрічає іскра, від якої він вибухає і штовхає човен уперед. При тисячі вибухів на хвилину підводний човен набуває швидкість ходу від ста п'ятдесяти кілометрів на годину, Ну що, цікаво, Павлику? – посміхаючись, запитав Горєлов.
– Дуже цікаво, Федоре Михайловичу! Скажіть, будь ласка, а чи може «Піонер» дати задній хід?
– Може. Для цього служить ще одне верхнє кільце дюз, повернуте своїми розтрубами вперед, до носа. Спеціальна кнопка на щиті управління в центральному посту переводить шлях гримучого газу в це верхнє кільце дюз, і газ, вибухаючи там, б'є вперед і штовхає підводний човен назад. Бачиш, як це все добре придумано! Управляти дюзами і вибухами можна і звідси, ось з цієї дошки. Але це суворо заборонено без якоїсь виключної потреби, – на випадок, наприклад, несправності центрального поста чи аварії.
Горєлов раптом змовк, наче щось згадавши, і, посміхнувшись, запитав:
– Ага! Скажи, будь ласка, Павлику… Я не звернув тоді уваги і викинув папірець… не пам'ятаєш, що на ньому було написано?
Захоплений якимсь приладом, на якому стрілка швидко і вперто лізла догори, Павлик, не думаючи, відповів:
– Ні, Федоре Михайловичу, не пам'ятаю… Якісь уривки цифр… Я навіть не встиг роздивитися… А чому ця стрілка повзе угору і так швидко?
– Стрілка показує підвищення тиску в цьому балоні – балон, значить, переповнений газом; але зараз інший автоматичний прилад випустить з нього лишок, і до стрілки знову повернеться її спокійний хід.
Так і сталося. Біля приладу з стрілкою, що хвилювалася, спалахнула жовта лампочка, стрілка здригнулася, зупинилася, поповзла назад, потім знову зупинилася і повільно, майже непомітно для ока, знову поповзла вгору.
– Ох і цікаво ж! Машини, немов живі. Самі за собою стежать. Велике спасибі, Федоре Михайловичу! Ви мені дозволите піти? Мені вже давно треба було з'явитися на перев'язку. Арсен Давидович, мабуть, дуже сердиться.
Павлик говорив тепер жваво, упевнено і зовсім не боячись. Справді, чому він досі так соромився Федора Михайловича? Адже він зовсім проста людина! Мовчазний тільки, похмурий. А зараз зовсім навпаки: майже навіть веселий, жартує. І ямі цікаві речі показав, як цікаво пояснив!
Павлик швидко, майже бігом підіймався по гвинтових східцях, але посередині них раптом зупинився, постояв хвилину в нерішучості і скотився назад у генераторний відсік.
З веселим обличчям він біг повз знайомі уже машини. Федір Михайлович так добре пояснює… Чому ж не запитати у нього? Він теж, напевне, буде задоволений. Він так охоче все показав і пояснював…
Горєлов нерухомо стояв перед зачиненою наглухо аркою, опустивши довгі руки, нахмурившись, з очима, спрямованими в одну точку. Дзвінкий Павликів голос і швидкий тупіт його ніг немов повернули Горєлова звідкись здалеку сюди, в яскраво освітлений відсік підводного човна. Він не одразу отямився і в першу мить дивився на збудженого Павлика здивовано.
– Федоре Михайловичу, я згадав. Поясніть мені, будь ласка, що таке «координати»… «точні координати»… Мені дуже цікаво.
Горєлов здригнувся, витер хусткою обличчя і глухо запитав:
– Координати?.. Де тобі зустрілося це слово, Павлику?
– Та в тому ж папірці, який я знайшов у коридорі… Я цього слова не зрозумів, і воно мені запам'яталося. Я хотів було запитати у Цоя, але ви, мабуть, краще поясните…
Горєлов легенько поплескав Павлика по плечу і майже ласкаво посміхнувся:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67